TEMA 5

«аруб≥жна культура ’≤’-’’ ст.

 

ќсновн≥ художн≥ стил≥ та напр¤ми ’≤’ стол≥тт¤.

–озгл¤дати художн≥ стил≥ ’≤’ стол≥тт¤ необх≥дно в широкому контекст≥ попередньоњ та наступноњ епох. ’ронолог≥чн≥ меж≥ культурного феномена XIX ст. ширш≥, н≥ж календарн≥. ѕочаток новим культурним процесам поклала ‘ранцузька революц≥¤ 1789-1793 рр. ўо ж до завершенн¤ епохи, то рубежем став початок ѕершоњ св≥товоњ в≥йни в 1914 р. ≤дењ свободи, р≥вност≥ ≥ братерства, проголошен≥ ¤коб≥нц¤ми, створили спри¤тливу атмосферу дл¤ боротьби за демократичн≥ перетворенн¤ у всьому св≥т≥. ’≤’ стор≥чч¤ стало часом буржуазних революц≥й. ¬ одн≥й ‘ранц≥њ њх було дек≥лька: в 1830, 1848, 1870 рр. ” 1848 -1849 рр. революц≥¤ми була охоплена вс¤ ™вропа. ѓх головний результат - становленн¤ буржуазноњ демократ≥њ в б≥льшост≥ Ївропейських крањн

–озвиток художньоњ культури в ™вроп≥ в перш≥й половин≥ ’≤’ стол≥тт¤ був повТ¤заний ≥з противоборством та посл≥довною зм≥ною трьох художн≥х напр¤мк≥в: класицизму, романтизму, реал≥зму. ¬же зверталась увага на те, що на рубеж≥ ’”≤≤≤ та ’≤’ ст.ст. складаЇтьс¤ новий тип класицизму, ¤кий в≥др≥зн¤вс¤ за своњм зм≥стом та ≥дейною спр¤мован≥стю в≥д класицизму Ѕуало,  орнел¤, –ас≥на, ѕуссена. ћистецтво класицизму доби буржуазних революц≥й було вже виразно рац≥онал≥стичним. ¬ творчост≥ класицист≥в починають переважати сюжети, в ¤ких вт≥лювалась ≥де¤ про необх≥дн≥сть п≥дкоренн¤ приватних ≥ндив≥дуальних ≥нтерес≥в окремих ос≥б ≥нтересам держави, сусп≥льства, пол≥тичного або рел≥г≥йного руху. ѕроте п≥днесенн¤ класицизму було короткочасним. ѕоступово в≥н перетворивс¤ в оф≥ц≥йне академ≥чне мистецтво, ¤ке втрачало звТ¤зки з реальним житт¤м.

–омантизм ¤к система ≥дейно-художн≥х принцип≥в, що протисто¤ли класицизму, дом≥нував у культурному житт≥ ™вропи в перш≥й третин≥ ’≤’ ст. –≥зн≥ сусп≥льн≥ верстви в≥дчували в цей пер≥од повне розчаруванн¤ в насл≥дках антифеодальних революц≥й. —тан, в ¤кому опинилос¤ сусп≥льство в добу в≥льноњ конкуренц≥њ, мало нагадував Уцарство розумуФ з його ≥деалами свободи, справедливост≥, р≥вност≥, про ¤ке мр≥¤ли ф≥лософи-просв≥тител≥ ’”≤≤≤ ст. –еальн≥сть ≥стор≥њ ви¤вилас¤ неп≥двладною УрозумуФ, повною таЇмниць ≥ непередбаченостей.

¬ажливо усв≥домити що реал≥зм зароджувавс¤ в надрах романтизму. —в≥тогл¤дно-естетичн≥ основи романтичного мистецтва мали певн≥ внутр≥шн≥ суперечност≥. ѕрагненн¤ удосконалити св≥т, зробити його б≥льш люд¤ним передбачаЇ не ст≥льки поглиблен≥сть в фантастичний св≥т мр≥њ, ск≥льки реал≥стичне осмисленн¤ д≥йсност≥ з метою пошуку практичних шл¤х≥в њњ зм≥ни. “ому поступово в творах багатьох романтик≥в виникли елементи нового реал≥стичного св≥тов≥дчутт¤, де¤к≥ видатн≥ маг≥стри - романтики переходили на позиц≥њ реал≥стичного методу зображенн¤ д≥йсност≥.

—уттю реал≥зму ¤к творчого методу мистецтва Ї досл≥дженн¤ д≥йсност≥ њњ головних конфл≥кт≥в ≥ законом≥рностей. √оловним в≥дкритт¤м реал≥зму ’≤’ стол≥тт¤ став принцип ≥сторизму художнього мисленн¤, що виразивс¤ в конкретно-≥сторичн≥й правдивост≥ в≥дтворенн¤ людських характер≥в.

’арактеризуючи художню культуру другоњ половини стол≥тт¤, необх≥дно проанал≥зувати так≥ напр¤мки ¤к натурал≥зм, ≥мпресс≥он≥зм та символ≥зм.

Ќатурал≥зм склавс¤ в останн≥й третин≥ ’≤’ стол≥тт¤. ¬≥н прагнув до обТЇктивного, точного ≥ безпосереднього зображенн¤ реальност≥. Ќатурал≥зм зародивс¤ ≥ програмно оформивс¤ передус≥м у ‘ранц≥њ. ¬елику роль у формуванн≥ натурал≥зму в≥д≥грали дос¤гненн¤ природничих наук, зокрема ф≥з≥олог≥њ. ” ф≥лософсько-естетичному в≥дношенн≥ натурал≥зм грунтуЇтьс¤ на позитив≥зм≥ ќ. онта та естетиц≥ французького ф≥лософа мистецтвознавц¤ ≤.“ена, ¤кий вв≥в в естетику принцип Уприродного детерм≥н≥змуФ. —ама ж теор≥¤ натурал≥зму була розроблена французьким письменником ≈.«ол¤ в прац¤х У≈кспериментальний романФ/

≤мпресс≥он≥зм виник у ‘ранц≥њ наприк≥нц≥ 60-х рок≥в п≥д впливом представник≥в живопису реал≥зму ( урбе, ƒомьЇ). ÷ей напр¤мок повТ¤заний ≥з творч≥стю таких видатних майстр≥в ¤к ≈.ћане,  .ћоне, ќ.–енуар, ≈.ƒега,  .ѕ≥ссаро, ј.—≥слей та ≥н. ≤мпресс≥он≥сти застосовували новий метод баченн¤ св≥ту, заснований на безпосередньому враженн≥ гл¤дач≥в. ¬ њх творах св≥т ¤вл¤Їтьс¤ у своЇму в≥чному рус≥, природа - у р≥зноман≥тн≥ст≥ своњх безмежних ≥ чудових форм. √оловну увагу вони зосередили на кольор≥ ≥ св≥тл≥. ÷им по¤снюЇтьс¤ њх ≥нтерес до ¤вищ св≥тло-пов≥тр¤ного середовища, р≥зних стан≥в атмосфери, до вивченн¤ проблем кольору тощо. «в≥дси походить в≥дмова в≥д сюжету в традиц≥йному розум≥нн≥ на користь мотиву. Ќов≥ завданн¤ викликали до житт¤ ц≥лу систему нових живописних прийом≥в: робота на в≥дкритому пов≥тр≥, сер≥њ твор≥в на один сюжет, п≥дкреслена Увипадков≥стьФ композиц≥йного вир≥шенн¤, в≥дсутн≥сть ч≥ткого контуру, розд≥льний мазок тощо.

≤мпрес≥он≥сти в≥дкрили такий б≥к св≥ту, ¤кого до них майже не пом≥чали художники, ≥ це природно переповнювало њх ентуз≥азмом в≥дкривач≥в. ѓх попередники в≥дтворювали, предмети, т≥ла, обТЇми ¤к щось пост≥йне ≥ ст≥йке. Ќавпаки, ≥мпресс≥он≥сти звернули увагу на зм≥нн≥сть сон¤чного св≥тла, ледве пом≥тн≥ барви, ¤ким мова не знаходить позначенн¤, але ¤к≥ пензель може заф≥ксувати на полотн≥. ÷е був новий б≥к д≥йсност≥ ≥ через нього вони шукали шл¤х до розум≥нн¤ реального св≥ту, до його поетичного в≥дтворенн¤.

«начною под≥Їю в розвитку культури було виникненн¤ в друг≥й половин≥ ’≤’ ст. естетики символ≥зму. як л≥тературна теч≥¤ символ≥зм зароджуЇтьс¤ у ‘ранц≥њ 60-70-х рок≥в у творчост≥ таких в≥домих поет≥в ¤к Ў.Ѕодлер, ѕ.¬ерлен, ј.–ембо, —.ћалларме. ѕ≥зн≥ше символ≥зм проникаЇ в театральне мистецтво, живопис, музику. —имвол≥змом захоплювались бельг≥йський драматург ≥ поет ћ.ћетерл≥нк, н≥мецький письменник √.√ауптман, англ≥йський ќ.”айльд, норвезький живописець ≥ граф≥к ≈.ћунк, литовський композитор ≥ мал¤р ћ.„юрльон≥с, рос≥йський композитор ≥ п≥ан≥ст ќ.—кр¤б≥н. –еал≥зму ≥ натурал≥зму в мистецтв≥, позитив≥зму ≥ матер≥ал≥зму в ф≥лософ≥њ вони протиставили свою поетику та естетику, в ¤ких акцентувалась ≥де¤ таЇмничост≥ св≥ту, конфл≥кту м≥ж реальним та ≥деальним. —имвол≥сти звертались до духовного, рел≥г≥йного св≥ту людини, вважали головним у художн≥й творчост≥ ≥нтуњтивне, безсв≥доме.

 

Ћ≥тература ’≤’ стол≥тт¤

 

Ћ≥тературн≥ твори у ’≤’ стол≥тт≥ дос¤гли високого художнього р≥вн¤. ¬ченн≥ вважають, що XIX ст. - час бурхливого розвитку вс≥х сфер художньоњ культури, при цьому њх сп≥вв≥дношенн¤ ≥ роль зазнали ≥стотних зм≥н. Ќа перший план висуваЇтьс¤ л≥тература, XIX стор≥чч¤ називають њњ Узолотим в≥комФ - ¤к за суз≥р'¤м ≥мен у вс≥х жанрах, так ≥ за р≥зко зростаючим впливом на сусп≥льство. «авд¤ки техн≥чному прогресу в пол≥граф≥њ, зб≥льшенню тираж≥в ≥ здешевленню друкарськоњ продукц≥њ вона стала доступною досить широким верствам населенн¤. « ≥ншого боку, розвиток осв≥ти ≥ п≥двищенн¤ р≥вн¤ письменност≥ п≥двищили попит на книгу. якщо ще на початку стор≥чч¤ вона була доступна лише вузькому прошарку аристократ≥њ ≥ дуже багатих п≥дприЇмц≥в, то на к≥нець стор≥чч¤ вона з'¤вилас¤ в осел≥ кожноњ письменноњ людини. «м≥нивс¤ ≥ сам письменник, його сусп≥льне становище. Ћ≥тераторство перетворилос¤ у профес≥ю, у автора з'¤вилас¤ можлив≥сть пером заробл¤ти на житт¤. Ѕурхлив≥ под≥њ початку стор≥чч¤ залучили письменник≥в в гущу под≥й. ‘.—тендаль воював в арм≥њ Ќаполеона, ƒ.Ѕайрон брав участь в грецькому повстанн≥ проти турок, Ћ.ћ.“олстой оборон¤в —евастополь, ≈.«ол¤ активно втрутивс¤ у справу ƒрейфуса... Ћ≥тератор починаЇ усв≥домлювати, ¤к н≥коли ран≥ше, свою в≥дпов≥дальн≥сть за вихованн¤ сусп≥льства.

як ≥ у вс≥й культур≥ XIX ст., в л≥тератур≥ в≥дбуваЇтьс¤ не т≥льки бурхливий розвиток нац≥ональних л≥тератур, але й формуванн¤ св≥товоњ л≥тератури. ÷ьому особливо спри¤в розвиток художнього перекладу. ѕро те, що складаЇтьс¤ всесв≥тн¤ л≥тература, ¤ка не належить окремим нац≥¤м, а всьому людству, говорили вже сучасники. “ак, у поетичн≥й м≥н≥атюр≥ п≥д символ≥чною назвою У—в≥това л≥тератураФ (1827 р.) ≤.¬.√ете наголошував: УЌехай вс≥ народи св≥ту, живучи п≥д одним небом, вт≥шаютьс¤ рад≥стю загальних скарб≥в!Ф

–озвиток художньоњ культури XIX ст. проходив п≥д знаком боротьби ≥ посл≥довноњ зм≥ни чотирьох основних напр¤м≥в: класицизму, романтизму, реал≥зму ≥ декадансу. ¬с≥ ц≥ художн≥ стил≥, ≥сторично зм≥нюючи один одного, але часто ≥ сп≥в≥снуючи, знайшли вираженн¤ у вс≥х видах мистецтва, але насамперед - в л≥тератур≥.

 ласицизм продовжував спиратис¤ на античн≥ традиц≥њ, ≥деолог≥чну спадщину ≥ зовн≥шн≥ форми римськоњ демократ≥њ. ’арактерною його рисою була непорушн≥сть певних естетичних норм, в у¤вленн¤х ч≥тко розмежовувалос¤ п≥днесене ≥ низьке, прекрасне ≥ потворне. –≥шуче виключалос¤ зм≥шанн¤ р≥знор≥дних елемент≥в - траг≥чного ≥ ком≥чного, пафосу ≥ гумору, значного ≥ незначного. ѕереважали сюжети, в ¤ких вт≥лювалас¤ ≥де¤ необх≥дност≥ п≥дпор¤дкуванн¤ ≥ндив≥дуальних, особистих ≥нтерес≥в ≥нтересам держави, сусп≥льства, пол≥тичного або рел≥г≥йного руху.

ќстанн≥м ¤скравим злетом класицизму на рубеж≥ стор≥ч був веймарський класицизм (за назвою м≥ста ¬еймар - столиц≥ крих≥тноњ н≥мецькоњ держави), представлений двома великими ≥менами - ≤оганна ¬ольфганга √ете ≥ ‘р≥др≥ха Ў≥ллера. ¬они бачили завданн¤ мистецтва в тому, щоб п≥дносити душу, п≥дн≥мати людину над убозтвом навколишнього св≥ту. ѕ'Їси Ў≥ллера У–озб≥йникиФ, Уѕ≥дступн≥сть ≥ коханн¤Ф ≥ особливо п≥зн≥ драми Ућар≥¤ —тюартФ, У¬≥льгельм “елльФ сповнен≥ героњчного пафосу.

–омантизм ¤к такий Ч не просто художн≥й стиль, под≥бний класицизму або бароко. –омантизм - сусп≥льний ≥ культурний рух, ¤кий охопив багато крањн ™вропи ≥ найр≥зноман≥тн≥ш≥ сфери - в≥д ф≥лософ≥њ ≥ пол≥тичноњ економ≥ки до моди на костюми ≥ зач≥ски. ѕри цьому вс≥х романтик≥в об'Їднувало одне: Уненависть до д≥йсност≥, пекуча потреба т≥кати в≥д нењФ (з≥ сл≥в англ≥йського письменника —.ћоема).

–омантична л≥тература р≥шуче в≥дмовл¤Їтьс¤ в≥д культу розуму, ¤кий пропов≥дувавс¤ ѕросв≥тництвом ≥ класицизмом. –омантики висували нових героњв - самотн≥х бунт≥вник≥в, ≥ндив≥дуал≥ст≥в, непримиренно ворожих своЇму середовищу, ¤к≥ йшли за нестримними стих≥йними поривами пристрастей, зневажали вс≥л¤ку холодну розсудлив≥сть. —южетами твор≥в част≥ше за все обиралис¤ вин¤тков≥ под≥њ, романтичн≥ героњ д≥¤ли або в умовах фантастично зображеного середньов≥чч¤, або в екзотичних заморських кра¤х, далеких в≥д буржуазноњ цив≥л≥зац≥њ.

–омантизму найближчою Ї поез≥¤. —аме в жанр≥ романтичноњ поеми в≥н дос¤г свого розкв≥ту, оск≥льки в н≥й, кр≥м д≥ючого персонажа, присутн≥й ≥ л≥ричний герой, авторське У¤Ф. Ќайб≥льш ¤скраво поЇднанн¤ героњв з особист≥стю автора ви¤вилос¤ у творчост≥ видатного англ≥йського поета ƒжорджа Ѕайрона. « самого початку своЇњ творчоњ ≥ сусп≥льноњ д≥¤льност≥ в≥н закликав до боротьби - ≥ в л≥ричних в≥ршах, ≥ в пол≥тичн≥й промов≥ на захист луддит≥в (рух руйн≥вник≥в машин) у палат≥ лорд≥в. ” л≥ро-еп≥чн≥й поем≥ Уѕаломництво „айльд √арольдаФ в≥н викривав реакц≥ю, прославл¤в боротьбу народ≥в ≤спан≥њ, ≤тал≥њ, √рец≥њ. ” цьому розчарованому в св≥тському товариств≥ героњ, в центральних образах однойменних сх≥дних поем √¤уров≥,  орсаров≥ легко п≥знати, з≥ сл≥в ¬.Ѕел≥нського, Уколосальну, горду ≥ непохитну особист≥стьФ самого поета. ѕод≥бн≥ героњ захоплювали у¤ву сучасник≥в, ¤к≥ бачили в них борц≥в за зв≥льненн¤ людськоњ особистост≥. «авд¤ки цьому виникло своЇр≥дне ¤вище у сусп≥льних настро¤х, ¤ке отримало назву Убайрон≥змФ.

 

ƒухом романтики в рос≥йськ≥й л≥тератур≥ пройн¤та поез≥¤ молодого ќ.ѕушк≥на, ћ.Ћермонтова, в польськ≥й - ј.ћ≥цкевича, в угорськ≥й - Ў.ѕетеф≥, в н≥мецьк≥й Ц √.√ейне, у французьк≥й - ¬.√юго.

¬еликим художн≥м в≥дкритт¤м романтизму став ≥сторичний роман, основоположником ¤кого був ¬альтер —котт. ” романах ¬.—котта, Ушотландського чарод≥¤Ф, ¤к називали його сучасники, минуле ожило, заграло ¤скравими фарбами. ” своњх романах УјйвенгоФ, У вент≥н ƒорвардФ, У–об –ойФ та ≥нших в≥н ген≥ально показав зв'¤зок дол≥ окремоњ особи з ≥сторичною долею народа. ≈поха романтизму в≥дм≥чена багатьма блискучими витворами ≥сторичного жанру: ¬.√юго (романи У—обор ѕаризькоњ Ѕогоматер≥Ф, У93-й р≥кФ), ј.ƒюма (У оролева ћаргоФ, У“ри мушкетериФ) та ≥нших. ћолодий п≥вн≥чноамериканський романтизм г≥дно представили романи ‘. упера (Уќстанн≥й з мог≥канФ, У—л≥допитФ, У«в≥роб≥йФ), знаменита Уѕ≥сн¤ про √айаватуФ √.Ћонгфелло.

” 40-≥ роки XIX ст. впливовою теч≥Їю стаЇ реал≥зм. …ого основою стали безпосереднЇ, живе ≥ неупереджене сприйн¤тт¤ та правдиве в≥дображенн¤ реальноњ д≥йсност≥. як ≥ романтизм, реал≥зм критикував д≥йсн≥сть, але при цьому в≥н виходив з самоњ д≥йсност≥, в н≥й же ≥ намагавс¤ ви¤вити шл¤хи наближенн¤ до ≥деалу. Ќа в≥дм≥ну в≥д романтичного геро¤, герой критичного реал≥зму може бути аристократом, каторжником, банк≥ром, пом≥щиком, др≥бним чиновником, але в≥н завжди - типовий герой у типових обставинах.

Ќайважлив≥ша риса реал≥зму - психолог≥зм, заглибленн¤ через соц≥альний анал≥з у внутр≥шн≥й св≥т людини. ѕрикладом тут може служити УкарТЇраФ ∆юльЇна —орел¤ з роману —тендал¤ У„ервоне ≥ чорнеФ, ¤кий переживав траг≥чний конфл≥кт честолюбства ≥ чест≥. ¬ершиною реал≥зму стала творч≥сть найвидатн≥шого французького роман≥ста ќноре де Ѕальзака, автора циклу роман≥в п≥д загальною назвою УЋюдська комед≥¤Ф. —творивши 98 ≥з задуманих ним 150 роман≥в про житт¤ сучасноњ йому ‘ранц≥њ, Ѕальзак зд≥йснив творчий подвиг, в≥добразивши характери ≥ звичањ свого часу. ¬≥н не т≥льки дав широку ≥ глибоко правдиву панораму житт¤ його епохи, але й в≥дкрив етичн≥ ≥стини, ¤к≥ мають загальнолюдське значенн¤.

 

Ѕлискуч≥ зразки соц≥ального роману дали ‘.—тендаль (У„ервоне ≥ чорнеФ), √.‘лобер (Ућадам Ѕовар≥Ф), √≥ де ћопассан (У∆итт¤Ф) у ‘ранц≥њ, „.ƒ≥ккенс (Уƒомб≥ й синФ, Уƒев≥д  опперф≥лдФ), ”.“еккерей (Уярмарок пихиФ) в јнгл≥њ. ” –ос≥њ до реал≥зму прийшов ќ.—.ѕушк≥н, ¤кий Уромантизму в≥ддав честьФ, за ним - ћ.¬.√оголь, Ћ.ћ.“олстой, ‘.ћ.ƒостоЇвський, ј.ѕ.„ехов.

” 80-≥ роки ’≤’ ст. кризов≥ сусп≥льн≥ ¤вища д≥стали своЇр≥дне в≥дображенн¤ в л≥тератур≥. «а¤вила про себе нова теч≥¤, ¤ка отримала назву декадентство, або декаданс (в переклад≥ з французького - занепад). ” 1886-1889 рр. у ѕариж≥ видававс¤ журнал УƒекадентФ, в ¤кому друкувалис¤ поети Ў.Ѕодлер, ј.–ембо, ѕ.¬ерлен. ƒекаданс не був чимось Їдиним ≥ розпадавс¤ на р¤д напр¤м≥в: натурал≥зм, символ≥зм, пропов≥дь Учистого мистецтваФ. ѓх об'Їднувала опозиц≥¤ до загальноприйн¤тоњ Ум≥щанськоњ морал≥Ф, настр≥й безнад≥йност≥, втоми ≥ в≥дчаю, переконаност≥ в занепад≥ ≥ загибел≥ культури.

≤дейним главою ≥ теоретиком натурал≥зму напр¤му став ≈.«ол¤, автор двадц¤титомноњ епопењ У–угон-ћаккариФ, його посл≥довниками - брати √онкури, √.√ауптман. ¬они п≥дходили до житт¤ ¤к вчен≥-експериментатори ≥ виходили з положенн¤, що дол¤, вол¤ ≥ духовний св≥т людини повн≥стю залежать в≥д соц≥ального середовища, побуту, спадковост≥ ≥ ф≥з≥олог≥њ. ” натурал≥зм≥ риси в≥двертого декадансу поЇднувалис¤ з соц≥ально-критичними, демократичними ≥ соц≥ал≥стичними тенденц≥¤ми.

—имвол≥зм ¤к запереченн¤ реал≥зму ≥ натурал≥зму виник на перелом≥ XIX ≥ XX стор≥чч¤, але кор≥нн¤ його заглиблюЇтьс¤ в творч≥сть великого французького поета Ўарл¤ Ѕодлера, ¤кий опубл≥кував в 1857 р. поетичний зб≥рник У в≥ти злаФ, в ¤кому туга за гармон≥Їю перепл≥таЇтьс¤ з визнанн¤м непереборюваност≥ зла, естетизац≥Їю порок≥в великого м≥ста. …ого епоха у¤вл¤лас¤ йому пеклом на земл≥, в ¤кому зло ≥ пороки набули всесв≥тн≥х масштаб≥в, де культура деградуЇ, а духовн≥сть п≥двладна корист≥ ≥ п≥длост≥. “уга ≥ стражданн¤ - т≥льки так≥ настроњ може, на його думку, викликати хворе сусп≥льство.

 

 ћодерн≥зм

 

ћодерн≥зм становив собою один з найб≥льш потужн≥х напр¤мк≥в культури ’’ стол≥тт¤. ћодерн≥зм, у мистецтв≥ загальний терм≥н, що використовуЇтьс¤ дл¤ виниклих на початку 20 стол≥тт¤ спроб порвати з художн≥ми традиц≥¤ми 19 стол≥тт¤; заснований на концепц≥њ дом≥нуванн¤ форми на противагу зм≥сту. ¬ образотворчому мистецтв≥ пр¤мими представниками Ї абстракц≥он≥сти; у л≥тератур≥ - письменники, що експериментують з альтернативними формами опов≥данн¤; у музиц≥ - традиц≥йне пон¤тт¤ ключа було зам≥нено на атональн≥сть; в арх≥тектур≥ - функц≥онал≥зм ≥ в≥дсутн≥сть декоративност≥ розгл¤даЇтьс¤ ¤к центральна концепц≥њ.

—в≥т культури ускладнивс¤ ≥ розширивс¤. Ћюдин≥ стали п≥двладн≥ небачен≥ ран≥ше види енерг≥њ. ѕороджен≥ людиною техн≥ка ≥ технолог≥њ вир≥шальним чином визначають умови людського ≥снуванн¤, зм≥нюючи ландшафт ≥ кл≥мат. —творюютьс¤ нов≥ види мистецтва. «овс≥м не випадково сучасну зах≥дну цив≥л≥зац≥ю ≥менують техногенною (тобто породженою техн≥кою, вир≥шальним чином залежною в≥д технолог≥чного базису, умов ≥ способ≥в людськоњ д≥¤льност≥).

–озвиток культури в≥дбувавс¤ у дуже складному глобальному пол≥тичному контекст≥: дв≥ св≥тов≥ в≥йни, виникненн¤ ≥ крах тотал≥тарних режим≥в, розкол св≥ту на дв≥ сусп≥льн≥ системи ≥ багатор≥чне в≥йськово-пол≥тичне протисто¤нн¤ м≥ж ними (Ђхолодна в≥йнаї), криза ≥ крах соц≥ал≥стичного ладу, розпад держав з багатов≥ковою ≥стор≥Їю (на початку стол≥тт¤ Ч јвстро-”горщини, у к≥нц≥ Ч –ад¤нського —оюзу), формуванн¤ Ђтретього св≥туї з його проблемами, ≥снуванн¤ вогнищ багатор≥чних в≥йськових конфл≥кт≥в. ¬се це не могло не викликати драматичн≥ (а часто Ч катастроф≥чн≥) потр¤с≥нн¤.

Ќа початку XX ст. в сфер≥ художньоњ творчост≥ Ч у л≥тератур≥, арх≥тектур≥, мал¤рств≥, музиц≥, театральному мистецтв≥ Ч виникаЇ безл≥ч теч≥й, груп, шк≥л, ¤к≥ прийн¤то позначати зб≥рним терм≥ном Ђмодерн≥змї (модерн Ч новий). ” цьому терм≥н≥ немаЇ спроби вичленити ¤ку-небудь сп≥льну рису Ч очевидн≥ р≥зноман≥тн≥сть ≥ р≥знопланов≥сть майстр≥в. ќб'ЇднуЇ њх насамперед авангардизм Ч розрив з визнаними нормами ≥ традиц≥¤ми, бунт проти старих форм не т≥льки в мистецтв≥, але й у житт≥ взагал≥. ” той же час у р≥зних майстр≥в абсолютно р≥зними були, з одного боку, ц≥л≥, а з ≥ншого Ч тон ≥ спр¤мован≥сть протесту.

 

ќсобливо ц≥нуЇтьс¤ виробленн¤ власного, н≥ на кого не схожого образу, що пов'¤зано з≥ зм≥ною загальних естетичних настанов. якщо ран≥ше головною естетичною категор≥Їю було прекрасне, все мистецтво попереднього стор≥чч¤ пронизане гуман≥змом, то тепер попул¤рною категор≥Їю стаЇ потворне, ≥деал ц≥л≥сноњ людськоњ особистост≥ зникаЇ, що часом веде до п≥дриву фундаментальних основ творчост≥ (наприклад, образотворче мистецтво в≥дмовл¤Їтьс¤ в≥д зображувальност≥, образност≥). √оловною ц≥нн≥стю визнаЇтьс¤ внутр≥шн≥й св≥т художника, право без обмежень вибирати способи вираженн¤ своњх переживань, асоц≥ац≥й.

ƒругу половину ’’ стол≥тт¤ в мистецтв≥ визначають ¤к постмодерн≥зм. “ерм≥н також досить широкий. ≈поха постмодерн≥зму так само далека в≥д Їдност≥, ¤к ≥ модерн≥зм. «береглис¤ прихильники авангардизму першоњ половини стор≥чч¤, ¤кий сам перетворивс¤ на класику. Ќе припин¤Їтьс¤ подальше новаторство. ” той же час повернувс¤ р¤д ≥сторичних традиц≥й. ƒл¤ багатьох пошук нових форм перестав бути самоц≥ллю, а перетворивс¤ просто в один з вир≥зних засоб≥в.

 

 

Ћ≥тература ’’ ст.

 

Ќа автор≥в твор≥в ’’ стол≥тт¤ величезний вплив був зд≥йснений драматичними й часто траг≥чними перипет≥¤ми епохи. Ћ≥тература ’’ стол≥тт¤ пронизана контрастами. Ќестримн≥ експерименти Ч ≥ дбайливе збереженн¤ традиц≥й, по¤ва принципово нових жанр≥в; ≥ розвиток вс≥х, ран≥ше вироблених л≥тературною ≥стор≥Їю, високе розум≥нн¤ призначенн¤ письменника; ≥ тотальна комерц≥ал≥зац≥¤. ” цьому розмањтт≥ можна вид≥лити так≥ дом≥нантн≥ тенденц≥њ.

’арактерний дл¤ модерн≥зму розрив з традиц≥¤ми ми бачимо у створенн≥ так званоњ л≥тератури Ђпотоку св≥домост≥ї. ѕочаток њй поклав роман англ≥йського письменника ≥рландського походженн¤ ƒжеймса ƒжойса Ђ”л≥ссї, в ¤кому ч≥тко простежуЇтьс¤ вплив психоанал≥тичних ≥дей ‘ройда. –оман без геро¤, без звичноњ фабули розробл¤Ї у французьк≥й л≥тератур≥ ћарсель ѕруст (епопе¤ Ђ¬ пошуках втраченого часуї). Ўвейцарський письменник н≥мецького походженн¤ √ерман √ессе представл¤Ї психолог≥чну, ф≥лософську прозу (пов≥сть Ђ—теповий вовкї, роман Ђ√ра в б≥серї), звертаЇтьс¤ до складного св≥ту рел≥г≥йних вчень —ходу (Ђ—≥ддхартхаї). √либинн≥, таЇмн≥ основи повс¤кденност≥ Ч включаючи всю невичерпн≥сть потворного Ч зробив об'Їктом своЇњ творчост≥ американець √енр≥ ћ≥ллер (романи Ђ—ексусї, Ђ“роп≥к –акуї). ¬идатн≥ французьк≥ ф≥лософи-екзистенц≥ал≥сти ј.  амю ≥ ∆.-ѕ. —артр були також видатними л≥тераторами.

ƒл¤ р¤ду письменник≥в реал≥стичн≥ образи здавалис¤ недостатн≥ми дл¤ сучасного масштабу, коли сама д≥йсн≥сть часом видавалас¤ ≥рреальною. ” нов≥й ¤кост≥ повертаЇтьс¤ до л≥тератури романтизм. ” зах≥дн≥й л≥тератур≥ головним романтиком стор≥чч¤, безсумн≥вно, був јнтуан де —ент-≈кзюпер≥ (Ђћаленький принцї, Ђ«емл¤ людейї), ¤кий загинув у пов≥тр¤ному бою з фашистами. —л≥д згадати ≥ видатного роман≥ста ћ. ќ. Ѕулгакова (роман Ђћайстер ≥ ћаргаритаї, пов≥ст≥ Ђ—обаче серцеї, Ђ“еатральний романї та ≥нш.).

¬икликан≥ св≥товими в≥йнами, хвилею революц≥й, насильства ≥ тотал≥таризму песим≥стичн≥ настроњ вилилис¤ у виникненн¤ нового жанру Ч антиутоп≥њ. Ќа в≥дм≥ну в≥д л≥тературних утоп≥й минулого, що змальовували образи бажаного, ≥деального сусп≥льного ладу, антиутоп≥њ ¤вл¤ли собою застереженн¤ Ч л¤каючий образ можливого страшного майбутнього. яскрав≥ зразки антиутоп≥й Ч твори ƒжорджа ќрвелла (Ђ1984ї), ™вгена «ам¤т≥на (Ђћиї), јндр≥¤ ѕлатонова (Ђ отлованї, Ђ„евенгурї), ќлдоса √аксл≥ (Ђќ, цей дивний св≥т!ї). ” ’’ стол≥тт≥ виникаЇ ≥ набуваЇ досить значного поширенн¤ л≥тература абсурду (переважно у вигл¤д≥ театру абсурду). ¬изначними представниками ц≥Їњ теч≥њ були румунський письменник ≈.≤онеско, ≥рландець —.Ѕеккет, рос≥йський поет ƒ. ’армс (ёвачев). ƒо глибоких прозањк≥в епохи належить австр≥йський письменник ‘ранц  афка, ¤кий ген≥ально зобразив пронизливу абсурдн≥сть сучасноњ бюрократ≥њ, згасанн¤ ≥ зникненн¤ людини ≥ люд¤ност≥ (романи Ђѕроцесї, Ђ«амокї, тощо).

яскравим ¤вищем у св≥товому л≥тературному процес≥ другоњ половини стор≥чч¤ стала латиноамериканська л≥тература. Ќа основ≥ ≥спанськоњ л≥тератури ≥ м≥сцевого багатонац≥онального фольклору (≥нд≥анц≥в, африканц≥в, Ївропейц≥в) вир≥с заворожуючий образний св≥т, самобутн≥ характери книг ’орхе Ћуњса Ѕорхеса, ’ул≥о  ортасара (јргентина), ∆орж≥ јмаду (Ѕразил≥¤), √абр≥ел¤ √арс≥а ћаркеса ( олумб≥¤).

¬арто зупинитис¤ на феномен≥ рад¤нськоњ л≥тератури. XX стол≥тт¤ в≥дкрилос¤ Ђср≥бною добоюї рос≥йськоњ л≥тератури з ц≥лим розсипом поетичних ≥мен. –еволюц≥¤ ≥ громад¤нська в≥йна зм≥нили, але не перервали л≥тературний процес. 20-≥ роки в≥дм≥чен≥ сплеском, вибухом л≥тературного житт¤. —итуац≥¤ серйозно зм≥нилас¤ п≥сл¤ концентрац≥њ вс≥Їњ влади в руках —тал≥на на меж≥ 20Ч30-х рок≥в. Ѕагато письменник≥в було репресовано. ѕравл¤чий режим добре розум≥в ≥деолог≥чну ≥ виховну роль л≥тератури, у 1934 прац≥вники л≥тератури були об'Їднан≥ у —п≥лку письменник≥в —–—–. Ќа державному р≥вн≥ головним методом л≥тературноњ творчост≥ був проголошений соц≥ал≥стичний реал≥зм. Ќа в≥дм≥ну в≥д «ах≥дноњ ™вропи, в рад¤нськ≥й л≥тератур≥ аж до 80-х рок≥в традиц≥онал≥зм став маг≥стральним напр¤мом розвитку. ¬ його рамках у пр¤м≥й або непр¤м≥й згод≥ з пануючою ≥деолог≥Їю було створено чимало видатних твор≥в. ј ось л≥тературне новаторство було можливе т≥льки при робот≥ Ђу шухл¤дуї, публ≥кац≥њ в Ђсамвидав≥ї або за кордоном.

 

 

 

1.     ќсновн≥ художн≥ стил≥ та напр¤ми ’≤’ стол≥тт¤.

2.     Ћ≥тература ’≤’ стол≥тт¤.

3.     ћодерн≥зм.

4.     Ћ≥тература ’’ ст.

 

 

 

1.     якими виражальними засобами вир≥зн¤лис¤ реал≥зм та натурал≥зм?

2.     –озкрийте основн≥ риси ≥мпрес≥он≥зму.

3.     як≥ ¬ам в≥дом≥ основн≥ представники французькоњ л≥тератури ’≤’ стол≥тт¤ ?

4.     ¬ чому пол¤гають культурн≥ особливост≥ першоњ чверт≥ ’’ стол≥тт¤?

5.     ¬ чому виражаЇтьс¤ антивоЇнний пафос твор≥в ≈.’ем≥нгуе¤?

6.     як дв≥ св≥тов≥ в≥йни вплинули на культурн≥ процеси?

7.     ¬ чому пол¤гаЇ проблематика культури ’’ стол≥тт¤?

 

 

1.     √лобальн≥ трансформац≥њ: пол≥тика, економ≥ка, культура:навчальний пос≥бник: пер. з англ.- ињв:‘ен≥кс,2003 .

2.      ультура в современном мире: опыт, проблемы, решени¤:Ќаучно-информационный сборник,є 5/–оссийска¤ государственна¤ библиотека .-ћосква,2003 .

3.     ¬ильчек ¬севолод ћихайлович, ¬оронцов ёрий ¬икторович
“елевидение и художественна¤ культура.¬ып.2 .-ћосква:«нание,1977 .

4.     ћетодичн≥ рекомендац≥њ "“еатр —.Ѕеккета, ≈.…онеско" дл¤ курсу "≤стор≥¤ заруб≥жноњ л≥тератури (модерн≥зм)" /  ињвський держ. л≥нгв≥стичний ун-т / ќ.¬.  абкова (уклад.). Ч  . :  ƒЋ”, 1999.

5.     ћоклиц¤ ћар≥¤ ¬асил≥вна. ћодерн≥зм у творчост≥ письменник≥в ’’ стол≥тт¤: Ќавч. пос≥бник дл¤ студ. вуз≥в. Ч Ћуцьк : ¬ежа, 1999. Ч Ѕ≥бл≥огр.: с. 174-180.
     „. 2 : «аруб≥жна л≥тература.

 

 

Ќаск≥льки велика частка п≥дсв≥домого в культур≥ ’’ стол≥тт¤? як≥ переваги й недол≥ки п≥дсв≥домост≥ в культур≥?

 

1.      ƒокументальний ф≥льм Ђ≤стор≥¤ американського к≥ної.

2.      ƒокументальний ф≥льм Ђ≤стор≥¤ англ≥йського к≥ної.

 

 

1.     http://ivan-bratus.narod.ru/index-t5.htm

2.     http://www.moma.org