Ќј √ќЋќ¬Ќ”

TEMA 4

 ультура —ередньов≥чч¤ та ¬≥дродженн¤

ќсновн≥ риси культури —ередньов≥чч¤

 ультура —ередньов≥чч¤ сьогодн≥ розгл¤даЇтьс¤ п≥д багатьма ракурсами. Ќайб≥льш широким Ї переосмисленн¤ певноњ зневажливост≥, що була притаманна оц≥нкам —ередньов≥чч¤ з доби ¬≥дродженн¤.

ѕон¤тт¤ Ђсередн≥ в≥киї виникло в ≤тал≥њ у XIVЧXVI стол≥тт¤ в кол≥ ≥сторик≥в ≥ л≥тератор≥в, передових людей свого часу. ¬они схил¤лис¤ перед культурою —тародавньоњ √рец≥њ ≥ —тародавнього –иму, намагалис¤ в≥дродити њњ. Ђ—ередн≥ми в≥камиї вони назвали час м≥ж античн≥стю ≥ своЇю епохою. Ќадал≥ в науц≥ закр≥пивс¤ розпод≥л ≥стор≥њ на стародавню, середньов≥чну ≥ нову. —ередн≥ в≥ки в сучасн≥й пер≥одизац≥њ всесв≥тньоњ ≥стор≥њ охоплюють час в≥д краху «ах≥дноњ –имськоњ ≥мпер≥њ в V стол≥тт≥ н. е. до епохи ¬еликих географ≥чних в≥дкритт≥в (руб≥ж XVЧXVI стол≥тт¤), причому повне пануванн¤ саме середньов≥чного типу культури в ™вроп≥ пов'¤зують не з ус≥м пер≥одом, а з VЧXIII ст. ѕот≥м в ≤тал≥њ зароджуЇтьс¤ перех≥дна культурна епоха Ч ¬≥дродженн¤, ¤ка охоплюЇ к≥нець середньов≥чч¤ ≥ початок Ќового часу.

ќц≥нка середн≥х в≥к≥в у науц≥ зм≥нювалас¤. √уман≥сти епохи ¬≥дродженн¤ (¤к≥ ¤краз ввели цей терм≥н) ≥ просв≥тники XVIII стол≥тт¤ (ƒ≥дро, ¬ольтер, ћонтеск'Ї) називали њх Ђтемними в≥камиї, писали про глибокий занепад культури. Ќа противагу њм романтики XIX стол≥тт≥ у наукових ≥, особливо, в художн≥х творах ≥деал≥зували середньов≥чч¤, були схильн≥ бачити в ньому вт≥ленн¤ вищоњ морал≥. —учасн≥ вчен≥ переважно уникають крайнощ≥в. ¬изнаЇтьс¤, що в пор≥вн¤нн≥ з античн≥стю ви¤вилис¤ загубленими багато дос¤гнень культури, але в той же час у сферу культурного розвитку були залучен≥ нов≥ народи, зародилис¤ нац≥ональн≥ культури.

—оц≥ально-економ≥чний лад середньов≥чч¤ в «ах≥дн≥й ™вроп≥ схематично можна змалювати таким чином. Ќа руњнах «ах≥дноњ –имськоњ ≥мпер≥њ виник р¤д часом дуже великих (¤к, наприклад, ≥мпер≥¤ франк≥в час≥в  арла ¬еликого), але нем≥цних ранньофеодальних монарх≥й. ќснова економ≥ки Ч с≥льське господарство. —початку вс≥ земл≥ належали королю. ¬≥н розпод≥л¤в њх м≥ж своњми васалами Ч феодалами (феод Ч назва над≥лу), ¤к≥ служили в його в≥йську. ‘еодали, в свою чергу, над≥л¤ли землею сел¤н, ¤к≥ виконували повинност≥ (панщина, оброк). ¬становлювалис¤ складн≥ взаЇмов≥дносини м≥ж кр≥посними сел¤нами та панами, ≥ всередин≥ класу феодал≥в (принцип Ђвасал мого васала Ч не м≥й васалї).  ожний феодал хот≥в розширити своњ волод≥нн¤, в≥йни велис¤ практично безперервно.

¬ид≥л¤ють так≥ основн≥ пер≥оди ≥стор≥њ середн≥х в≥к≥в:

Ј        раннЇ середньов≥чч¤ (к≥нець V ст. Ч середина XI ст.);

Ј        феодальна роздроблен≥сть (XIЧXII ст.);

Ј        централ≥зац≥¤ держав п≥д корол≥вською владою (XIIIЧXV ст.).

ƒл¤ середньов≥чноњ культури характерн≥ дв≥ ключов≥ в≥дм≥нн≥ ознаки: корпоративн≥сть ≥ дом≥нуюча роль рел≥г≥њ та ÷еркви. —ередньов≥чне сусп≥льство, ¤к орган≥зм з кл≥тин, складалос¤ з безл≥ч≥ стан≥в (корпорац≥й). Ћюдина по народженн≥ належала до одного з них ≥ практично не мала можливост≥ зм≥нити своЇ соц≥альне становище. « кожним станом було пов'¤зано своЇ коло пол≥тичних ≥ майнових прав та обов'¤зк≥в, на¤вн≥сть прив≥лењв або њх в≥дсутн≥сть, специф≥чний уклад житт¤, нав≥ть характер од¤гу. ≤снувала сувора корпоративна ≥Їрарх≥¤: два вищих стани (духовенство, феодали-землевласники), пот≥м купц≥, рем≥сники, сел¤ни (останн≥ у ‘ранц≥њ були об'Їднан≥ в Ђтрет≥й станї). „≥тку формулу вив≥в на рубеж≥ X Ч XI ст. Їпископ французького м≥ста Ћана јдальберон: Ђ.. одн≥ мол¤тьс¤, ≥нш≥ воюють, трет≥ працюютьЕї.  ожний стан був нос≥Їм в≥дпов≥дного типу культури.

ћогутн≥м об'Їднуючим чинником у таких умовах виступали рел≥г≥¤ ≥ церква. ¬изначальна роль христи¤нськоњ рел≥г≥њ ≥ церкви у вс≥х галуз¤х сусп≥льного ≥ культурного житт¤ складала принципову особлив≥сть Ївропейськоњ середньов≥чноњ культури. ÷ерква п≥дпор¤дкувала соб≥ пол≥тику, мораль, науку, осв≥ту ≥ мистецтво. ¬есь св≥тогл¤д людини середн≥х в≥к≥в був теолог≥чним (в≥д грецького Ђтеосї Ч Ѕог).

ѕриблизно третина вс≥х орних земель в ™вроп≥ належала церкв≥, вс≥ держави виплачували Ђдес¤тинуї (дес¤ту частину податк≥в, ¤к≥ збиралис¤) на њњ користь. ” католицьк≥й церкв≥ до ’ стол≥тт¤ встановивс¤ звичай безшлюбност≥ (цел≥бату) духовенства. ÷ей звичай т≥сно пов'¤зав стани феодал≥в ≥ духовенства: в с≥м'¤х феодал≥в старший син звичайно успадковував земельну власн≥сть, а другий ставав св¤щеником.

ќсобливу роль у поширенн≥ впливу церкви в≥д≥гравали монастир≥. ¬они виникли в III стол≥тт≥ в ™гипт≥ ≥ ¤вл¤ли собою спочатку поселенн¤ сам≥тник≥в (в≥д грецького Ђмонахї Ч сам≥тник). ћонастир≥ в ™вроп≥ стають ≥ великими землевласниками, ≥ центрами багатогалузевих господарств, ≥ укр≥пленими фортец¤ми, ≥ осередками культурного житт¤.

ќкр≥м церкви, образ середньов≥чч¤ часто асоц≥юЇтьс¤ з колоритною ф≥гурою озброЇного рицар¤ в обладунку. –ицар≥ Ч профес≥йн≥ воњни Ч ¤вл¤ли собою корпорац≥ю, член≥в ¤коњ об'Їднували спос≥б житт¤, морально-етичн≥ ц≥нност≥, особист≥сн≥ ≥деали. –ицарська культура складаЇтьс¤ у феодальному середовищ≥. —ам стан феодал≥в був неоднор≥дним. Ќечисленну ел≥ту феодального класу утворювали найб≥льш≥ землевласники Ч нос≥њ гучних титул≥в. ÷≥ найродовит≥ш≥ ≥ найблагородн≥ш≥ рицар≥ сто¤ли на чол≥ своњх дружин, часом справжн≥х арм≥й. –ицар≥ нижч≥ за рангом служили в цих дружинах з≥ своњми загонами, з'¤вл¤ючись на перший поклик володар¤. Ќа нижн≥х р≥вн¤х рицарськоњ ≥Їрарх≥њ сто¤ли безземельн≥ рицар≥, все надбанн¤ ¤ких м≥стилось у в≥йськов≥й виучц≥ ≥ зброњ. Ѕагато хто з них мандрував, примикаючи до загон≥в тих або ≥нших ватажк≥в, стаючи найманцем, а нер≥дко ≥ просто промишл¤в розбоЇм.

¬ченн≥ зазначають, що рицарський кодекс знайшов в≥дображенн¤ в рицарськ≥й л≥тератур≥. ѓњ вершиною вважаЇтьс¤ св≥тська л≥рична поез≥¤ трубадур≥в народною мовою, ¤ка виникла на п≥вдн≥ ‘ранц≥њ (Ћангедок). ¬они створюють культ ѕрекрасноњ ƒами, служачи ¤к≥й, рицар повинен дотримуватис¤ правил Ђкуртуаз≥њї. Ђ уртуаз≥¤ї, кр≥м в≥йськовоњ доблест≥, вимагала ум≥нн¤ поводитис¤ у св≥тському товариств≥, п≥дтримувати розмову, сп≥вати. Ѕув розроблений особливий ритуал залиц¤нн¤ до пан¤нок. Ќав≥ть в любовн≥й л≥риц≥, в опис≥ почутт≥в рицар¤ до пан≥ част≥ше за все використовуЇтьс¤ характерна станова терм≥нолог≥¤: прис¤га, служ≥нн¤, даруванн¤, сеньйор, васал.

ѕо вс≥й ™вроп≥ розвиваЇтьс¤ ≥ жанр рицарського роману. ƒл¤ його сюжету були обов'¤зков≥ ≥деальне Ђрицарськеї коханн¤, в≥йськов≥ подвиги в ≥м'¤ особистоњ слави, небезпечн≥ пригоди. –омани широко в≥дображали побут ≥ вдач≥ свого часу. ” той же час в них вже пом≥тний ≥нтерес до окремоњ людськоњ особи. Ќайб≥льш попул¤рн≥ сюжети Ч про рицар≥в Ђ руглого столаї, про легендарного корол¤ бритт≥в јртура, рицар¤ Ћанселота, “р≥стана та ≤зольду. Ѕагато в чому завд¤ки л≥тератур≥ в наш≥й св≥домост≥ дос≥ живе романтичний образ благородного середньов≥чного рицар¤.

ѕожвавленн¤ ≥нтелектуального житт¤ в XI-XIII стол≥тт≥ про¤вилос¤ в розгортанн≥ ф≥лософських дискус≥й. ’оч пануючою була теза Ђф≥лософ≥¤ Ч служниц¤ богослов'¤ї, але треба враховувати, що дл¤ людей т≥Їњ епохи вона несла ≥нше значенн¤, н≥ж дл¤ нас. јдже т≥льки в Ѕогов≥ бачили вище значенн¤ всього земного. —ередньов≥чна ф≥лософ≥¤ отримала узагальнене визначенн¤ Ч схоластика (в≥д латинського Ђшколаї). ” схоластиц≥ складаютьс¤ ≥ борютьс¤ дек≥лька напр¤м≥в. ќдн≥Їю з перших була дискус≥¤ м≥ж ном≥нал≥стами ≥ реал≥стами. Ќом≥нал≥сти вважали, що насправд≥ ≥снують лише одиничн≥ реч≥, доступн≥ в≥дчутт¤, а загальн≥ пон¤тт¤ Ч Ђун≥версал≥њї Ч т≥льки њх позначенн¤. –еал≥сти в≥дстоювали зворотне.

Ќайб≥льш в≥домим представником оф≥ц≥йноњ церковноњ схоластики був “ома јкв≥нський (1225ЧЖ1274). ¬≥н ≥стотно розвинув католицьке богослов'¤, виробив загальн≥ принципи його ставленн¤ до природи ≥ сусп≥льства, що фактично збереглис¤ до сьогодн≥шнього дн¤. ѕри цьому в≥н, зокрема, активно використав спадщину јристотел¤. ¬ченн¤ “оми јкв≥нського охопило буквально вс≥ сторони житт¤. ¬исловлював в≥н ≥ економ≥чн≥ ≥дењ, наприклад, про Ђрозумну ц≥нуї, ¤ка повинна в≥дпов≥дати к≥лькост≥ затраченоњ прац≥.

—тиль зах≥дноЇвропейського мистецтва ’ Ч XII ст. отримав назву Ђроманськийї. ¬≥н виник у монументальн≥й кам'¤н≥й арх≥тектур≥, а в той час вс≥ кам'¤н≥ споруди називалис¤ римськими (Roma Ч –им), на в≥дм≥ну в≥д варварських Ч дерев'¤них. Ќа формуванн¤ нового стилю вплинули ≥ р≥вень буд≥вельноњ техн≥ки того часу (значний практичний досв≥д був накопичений, але складн≥ ≥нженерн≥ прийоми не використовувалис¤), ≥ реал≥њ пол≥тичного житт¤ (пров≥дна роль церкви, зм≥цненн¤ земельних волод≥нь феодал≥в, безперервн≥ в≥йни).

Ќайб≥льш характерними дл¤ романського мистецтва типами споруд Ї замок (укр≥плене житло феодала) ≥ храм, ¤кий зовн≥шн≥м вигл¤дом також нагадуЇ фортецю. ќсновою плануванн¤ романського храму стала римська базил≥ка Ч велике пр¤мокутне прим≥щенн¤, розд≥лене поперечними перегородками на дек≥лька зал≥в Ч неф≥в. —т≥ни були масивними, важкими, вузьк≥ в≥кна розташовувалис¤ високо над землею. ƒахи спочатку споруджували з дерева, але част≥ пожеж≥ примусили перейти до буд≥вництва кам'¤них склеп≥нь. ѕерекривати велик≥ площ≥ не вм≥ли, тому зводили додатков≥ опорн≥ стовпи. ’арактерна деталь Ч у зовн≥шньому вигл¤д≥ буд≥вл≥ ч≥тко простежуЇтьс¤ њњ конструкц≥¤ ≥ внутр≥шн¤ будова. ѕрим≥щенн¤ прикрашали скульптурою ≥ фресками. ƒл¤ романського живопису характерн≥ дуже ¤скрав≥, контрастн≥ кольори. ” ™вроп≥ в XI стол≥тт≥ найб≥льшою вважалас¤ церква  люн≥йського абатства Ч резиденц≥¤ ордену бенедиктинц≥в на п≥вдн≥ ‘ранц≥њ. ƒо наших дн≥в вона не збереглас¤, оск≥льки була зруйнована в наполеон≥вськ≥ часи, коли романськ≥ споруди абсолютно не ц≥нувалис¤.

” XIIЧXV ст. зростанн¤ м≥ст, комплекс нових ¤вищ духовного житт¤, побутового укладу, техн≥чний прогрес призвели в художн≥й сфер≥ до виникненн¤ нового стилю Ч готики. √отичний стиль формуЇтьс¤, ¤к ≥ романський, в арх≥тектур≥. “ерм≥н Ђготикаї ввели в епоху ¬≥дродженн¤, виражаючи своЇ ставленн¤ до варварськоњ, ¤к тод≥ вважали, арх≥тектури середн≥х в≥к≥в (готи Ч назва одного з варварських племен).

Ќайб≥льш ¤скрав≥ готичн≥ пам'¤тники Ч м≥ськ≥ споруди: ратуш≥ ≥, головне, собори. ” ратуш≥ концентрувалас¤ д≥лова, практична частина управл≥нн¤ м≥стом. ќсерд¤м же всього сусп≥льного житт¤, безумовно, був собор.  р≥м основного призначенн¤ Ч проведенн¤ богослуж≥нн¤ Ч тут читалис¤ лекц≥њ, проходили м≥стер≥њ Ч театрал≥зован≥ вистави на б≥бл≥йн≥ сюжети, укладалис¤ найб≥льш важлив≥ договори. —обори будувалис¤ на замовленн¤ м≥ських комун, ¤к≥, ¤к правило, не шкодували на њх зведенн¤ грошей, оск≥льки собор був свого роду символом, по ньому судили, ¤ке м≥сто. —обор часом бував таким великим, що його не могло заповнити ≥ все населенн¤ м≥ста. √отичний собор ѕаризькоњ Ѕогоматер≥ пануЇ нав≥ть над сучасною столицею ‘ранц≥њ, перевершуючи величчю все побудоване п≥зн≥ше. Ѕуд≥вництво могло тривати дес¤тир≥чч¤ми, а то ≥ стор≥чч¤ми. Ќайб≥льш знаменитий довгобуд Ч  ельнський собор, ¤кий заклали у XII стол≥тт≥, а зак≥нчували за старовинними кресленн¤ми вже в XIX стол≥тт≥.

√оловна зорова особлив≥сть готичноњ арх≥тектури Ч спр¤мован≥сть буд≥вл≥ вгору. √отичн≥ собори залишають в≥дчутт¤ легкост≥, надхмарност≥ при своњй запаморочлив≥й висот≥. як дос¤гаЇтьс¤ под≥бний ефект? ќсновний техн≥чний прийом готики Ч стр≥лчасте перекритт¤. ” романських буд≥вл¤х кам'¤не склеп≥нн¤ даху було нап≥вкруглим ≥ спиралос¤ на ст≥ни. ўоб витримати навантаженн¤, ст≥ни мали бути масивними. ” готичному проект≥ конструюЇтьс¤ свого роду складний каркас з опорою пр¤мо на фундамент. “аким чином, з'¤вл¤Їтьс¤ можлив≥сть зробити ст≥ни легкими, наситити найр≥зноман≥тн≥шими прикрасами. ” готичних соборах Ї безл≥ч в≥кон з≥ складними рамами, величезн≥ в≥траж≥, галерењ, переходи, веж≥, скульптури. «а зовн≥шн≥м вигл¤дом абсолютно неможливо зрозум≥ти, ¤ка внутр≥шн¤ будова прим≥щенн¤.  ожний з фасад≥в несхожий на ≥нш≥. Ќаприклад, за фотограф≥¤ми собору ѕаризькоњ Ѕогоматер≥, виконаними з р≥зних бок≥в, можна ≥ не здогадатис¤, що це одна ≥ та ж буд≥вл¤.

 ожний з собор≥в присв¤чувавс¤ певн≥й основн≥й тем≥: ѕаризький Ч Ѕогоматер≥, Ўартрський Ч ≥стор≥њ французького корол≥вського дому. ѕрикраси собор≥в Ч рельЇфи, скульптури, фрески, в≥траж≥ Ч справжн¤ енциклопед≥¤ середньов≥чного св≥тогл¤ду ≥ середньов≥чного житт¤. Ќаприклад, Ўартрський собор прикрашають 9 тис¤ч скульптур.

Ќев≥д'Їмною частиною Ївропейського середньов≥чч¤ Ї ≥стор≥¤ ¬≥зант≥њ Ч тис¤чол≥тньоњ ≥мпер≥њ, Їдиноњ держави, ¤ка про≥снувала вс≥ середн≥ в≥ки Ч з IV по XV стол≥ть. ” той же час њњ культура мала значн≥ особливост≥ в пор≥вн¤нн≥ ≥з зах≥дноЇвропейською. якщо в раннЇ середньов≥чч¤ «ах≥д занепадаЇ, то колишн¤ —х≥дна –имська ≥мпер≥¤ продовжуЇ процв≥тати (назва Ђ¬≥зант≥¤ї склалас¤ в≥д першоњ, грецькоњ, назви столиц≥ Ч ¬≥зант≥й, перейменованоњ п≥зн≥ше на  онстантинополь).  ультура ¬≥зант≥њ, ¤ка була пр¤мою спадкоЇмицею —тародавньоњ √рец≥њ ≥ –иму, ув≥брала в себе багато чого ≥ з культур сх≥дних народ≥в, ¤к≥ њњ насел¤ли.

ќсновн≥ риси –еформац≥њ

–еформац≥¤ Ц ¤вище передус≥м рел≥г≥йне, що поширилос¤ на вс≥ сфери людськоњ життЇд≥¤льност≥. ѕерех≥д в≥д —ередн≥х в≥к≥в до Ќового часу, розклад феодальних ≥ зародженн¤ буржуазних в≥дносин Ч надзвичайно складний ≥ неоднозначний ≥сторичний пер≥од, ¤кий в р≥зних крањнах мав своњ особливост≥. якщо ≤тал≥¤ в XIII стол≥тт¤ стала батьк≥вщиною ¬≥дродженн¤, то п≥зн≥ше, на початку XVI стол≥тт¤, в Ќ≥меччин≥ складаЇтьс¤ ≥нший тип св≥тогл¤ду ≥, в≥дпов≥дно, вс≥Їњ культури, що ув≥йшов в ≥стор≥ю ¤к епоха –еформац≥њ.

” 1517 р. в м≥ст≥ ¬≥ттенберз≥ св¤щеник ћарт≥н Ћютер виступив з 95 тезами, безпосередн≥м мотивом дл¤ ¤ких був протест проти торг≥вл≥ ≥ндульгенц≥¤ми. ¬ основ≥ вченн¤ Ћютера лежали дв≥ основн≥ ≥дењ. ѕо-перше, принцип Ђвиправданн¤ в≥роюї пол¤гаЇ в тому, що пор¤тунок душ≥ дос¤гаЇтьс¤ не виконанн¤м церковних обр¤д≥в, а щирою особистою в≥рою в Ѕога. ƒл¤ того, щоб в≥рувати в Ѕога, людин≥ не потр≥бен посередник в особ≥ церкви. «в≥дси вит≥кала друга думка: кожен повинен сам ос¤гати христи¤нське вченн¤ через Ѕ≥бл≥ю, а не через папськ≥ декрети ≥ постанови церковних собор≥в. Ќове ставленн¤ до прац≥ в≥дбилос¤ в невдоволенн≥ великою к≥льк≥стю церковних св¤т, коли заборон¤лос¤ працювати. Ћютер перекладаЇ Ѕ≥бл≥ю н≥мецькою мовою (католицька церква заборон¤ла переклади на нац≥ональн≥ мови, що робило читанн¤ Ѕ≥бл≥њ доступним лише дуже вузькому колу людей, њњ зм≥ст переказували ≥ тлумачили св¤щеники). ’арактерно, що гуман≥зм залишавс¤ св≥тогл¤дом дуже вузького кола найб≥льш осв≥чених людей, ≥дењ ж Ћютера стали ≥деолог≥чним знаменом сел¤нськоњ в≥йни, ¤ка почалас¤ в Ќ≥меччин≥.

—хож≥ думки висловлювали й ≥нш≥ ≥деологи (наприклад,  альв≥н Ч в Ўвейцар≥њ). ≤дењ –еформац≥њ швидко п≥дхопили широк≥ верстви населенн¤ в р≥зних крањнах (гугеноти у ‘ранц≥њ, пуритани в јнгл≥њ). Ќа основ≥ цього вченн¤ ставс¤ новий великий розкол у христи¤нств≥ Ч в≥д католицькоњ в≥дд≥л¤ютьс¤ протестантськ≥ церкви. ѕротестантськими узагальнено називають церкви, генетично пов'¤зан≥ з –еформац≥Їю, вони спов≥дують близьк≥ погл¤ди, але орган≥зац≥йно не об'Їднан≥. –ан≥ше за вс≥х виникли лютеранство ≥ кальв≥н≥зм. ¬ јнгл≥њ корол≥вська влада використала ≥дењ –еформац≥њ дл¤ зв≥льненн¤ з-п≥д папського впливу, протестантська англ≥канська церква стала там державною. ѕ≥зн≥ше виникнуть протестантськ≥ секти: баптисти, адвентисти, п'¤тидес¤тники й ≥нш≥. ƒл¤ протестантизму характерн≥ простота оформленн¤ церковних буд≥вель ≥ богослуж≥нн¤, використанн¤ св≥тськоњ музики, скасуванн¤ поклон≥нн¤ св¤тим, ≥конам. ¬се це д≥стало в≥дпов≥дне в≥дображенн¤ у мистецтв≥.

—п≥вв≥дношенн¤ –еформац≥њ ≥ ¬≥дродженн¤ Ч складне теоретичне питанн¤. ÷≥ епохи т≥сно перепл≥таютьс¤, однак не сп≥впадають. ¬они перетинаютьс¤ у час≥, але ¤кщо –енесанс на початку XVI стол≥тт¤ дос¤гаЇ вершини, то –еформац≥¤ т≥льки починаЇтьс¤. ќбидва ¤вища п≥дготовлен≥ початком розвитку буржуазних в≥дносин, але сам цей процес в ≤тал≥њ ≥ Ќ≥меччин≥ проходив по-р≥зному. ≤тал≥¤ Ч батьк≥вщина папства, але в Ќ≥меччин≥ внасл≥док роздробленост≥ крањни втручанн¤ –иму у внутр≥шн≥ справи в≥дчувалос¤ особливо бол¤че. ≤ –енесанс, ≥ –еформац≥¤ виробл¤ють новий св≥тогл¤д, але ≥нтелектуальна, естетична творч≥сть охоплювала вузьке коло вибраних, а рел≥г≥йна форма легко сприйн¤лас¤ народом. ќсобист≥ взаЇмов≥дносини гуман≥ст≥в ≥ протестант≥в також вельми неоднозначн≥. ” Ќ≥меччин≥ Ћютер ≥ гуман≥сти ведуть д≥алог, симпатизують один одному, а в Ўвейцар≥њ  альв≥н, ¤кий прийшов до влади, пересл≥дуЇ будь-¤ке ≥накомисленн¤ (за його наказом був спалений найв≥дом≥ший вчений ћ≥гель —ервет Ч рел≥г≥йний теоретик ≥ л≥кар, ¤кий в≥дкрив мале коло кровооб≥гу).

√уман≥зм Ц основна ≥деолог≥¤ ¬≥дродженн¤

—тановленн¤ гуман≥зму в добу ¬≥дродженн¤ перебувало здеб≥льшого в теоретичних прострац≥¤х переосмисленн¤ природи й м≥сц¤ людини в св≥т≥. Ќова епоха принесла новий св≥тогл¤д. ≤дейний зм≥ст культури ¬≥дродженн¤, що в≥добразивс¤ в наукових, л≥тературних, художн≥х, ф≥лософських творах, склав гуман≥стичне св≥тобаченн¤. √уман≥зм такоњ своЇр≥дноњ культурноњ епохи, ¤к ¬≥дродженн¤, мав ц≥лий р¤д особливостей.

¬ажливу роль у формуванн≥ ренесансного гуман≥зму в≥д≥грала антична традиц≥¤, схил¤нн¤ перед дос¤гненн¤ми древн≥х грек≥в ≥ римл¤н. √уман≥сти не просто дуже багато робили дл¤ збереженн¤, вивченн¤ древн≥х рукопис≥в, пам'¤тник≥в мистецтва, вони вважали себе пр¤мими спадкоЇмц¤ми античноњ культури з њњ абсолютно ≥ншим, н≥ж христи¤нське, ставленн¤м до житт¤.

—пециф≥кою гуман≥зму був ≥ндив≥дуал≥зм. Ќе походженн¤ людини, а њњ розум ≥ талант, заповз¤тлив≥сть повинн≥ забезпечити њй усп≥х, багатство, могутн≥сть. ≤ндив≥дуал≥зм, ¤кий лежав у основ≥ нового св≥тогл¤ду, був у пр¤м≥й протилежност≥ до феодального корпоративного св≥тогл¤ду, зг≥дно з ¤ким людина утверджувала своЇ ≥снуванн¤ тим, що була членом ¤коњ-небудь корпорац≥њ Ч общини в сел≥, цеху в м≥ст≥ ≥ ≥н. ≤деал≥зованим вираженн¤м раннього ≥ндив≥дуал≥зму було утвердженн¤ гуман≥стами ц≥нност≥ окремоњ людськоњ особи ≥ всього того, що з нею пов'¤зано. ÷е мало безперечно прогресивне значенн¤.

ѕрим≥тно, що гуман≥сти схил¤лис¤ насамперед перед Ђсильнимиї особистост¤ми, њх ≥деал мав на уваз≥ лише вибраних ≥ не поширювавс¤ на народну масу. ÷ей св≥тогл¤д приховував у соб≥ схильн≥сть до утвердженн¤ особистого усп≥ху, самоутвердженн¤ будь-¤кою ц≥ною.

Ќовий св≥тогл¤д об'Їктивно м≥стив дискурс з рел≥г≥Їю: в центр св≥тобудови ставилас¤ людина, а не Ѕог, знанн¤, а не в≥ра. ќднак не можна спрощувати взаЇмов≥дносини гуман≥ст≥в ≥ церкви. ¬они не були атењстами, њх критика не торкалас¤ основ рел≥г≥њ, в≥дкидалис¤ лише крайнощ≥ (вимога аскетизму, ≥нш.). —еред гуман≥ст≥в було багато духовних ос≥б (ћикола  узанський був Їпископом, св¤щеником став ‘ранческо ѕетрарка), часто церковн≥ сановники, в тому числ≥ ѕапи римськ≥, ставали меценатами. Ѕагато твор≥в мистецтва надихалос¤ б≥бл≥йними сюжетами. Ќер≥дко художники, арх≥тектори працювали на замовленн¤ римського двору, зб≥льшуючи вплив католицькоњ церкви (—икстинська капела, собор св¤того ѕетра). ¬нутр≥шнЇ розкр≥паченн¤, в≥льнодумство ц≥лком поЇднувалос¤ у гуман≥ст≥в з в≥рою в Ѕога, конфл≥кту з католицькою церквою дуже довго не виникало.

Ћ≥тература доби ¬≥дродженн¤

’удожнЇ слово досить часто ставало прапором культурно-сусп≥льних зм≥н в сусп≥льств≥, в≥ддзеркаленн¤м тих самих зм≥н. ÷ентрами ренесансноњ культури були молод≥ м≥ста, де зароджувалис¤ ≥ розвивались ¤к≥сно нов≥ економ≥чн≥ в≥дносини Ч буржуазн≥. ѓх стимулювали хрестов≥ походи, ¤к≥ тривали прот¤гом двохсот рок≥в ≥ потребували економ≥чного забезпеченн¤ у надзвичайних масштабах. ” м≥стах утворивс¤ новий соц≥альний стан Ч бюргерство. —тала утверджуватис¤ нова психолог≥¤ житт¤, в основ≥ ¤коњ лежала ц≥нн≥сть земного бутт¤, земного усп≥ху ≥ слави. ÷¤ нова життЇва психолог≥¤ у своњх головних рисах зб≥галас¤ з античною ≥ суттЇво в≥др≥зн¤лась в≥д середньов≥чноњ, в основ≥ ¤коњ був страх перед гр≥шним земним житт¤м.

—аме починаючи з доби ¬≥дродженн¤ можна говорити про формуванн¤ у ™вроп≥ нац≥ональних л≥тератур, тому л≥тературознавство, ¤к правило, розгл¤даЇ л≥тературу цього пер≥оду в≥дпов≥дно. ÷ьому спри¤Ї й нер≥вном≥рний розвиток нац≥ональних л≥тератур, р≥зн≥ часов≥ рамки доби ¬≥дродженн¤ у них. «агалом розр≥зн¤ють три пер≥оди:

    * –аннЇ ¬≥дродженн¤ (14 стол≥тт¤);

    * ¬исоке ¬≥дродженн¤ (15Ч16 стол≥тт¤);

    * ѕ≥знЇ ¬≥дродженн¤ (к≥нець 16 Ч початок 17 стол≥тт¤).

≤сторики л≥тератури також користуютьс¤ терм≥ном ѕередв≥дродженн¤, або ѕроторенесанс (ѕрото-–енесанс), ¤кий передуЇ в кожн≥й нац≥ональн≥й л≥тератур≥ –анньому ¬≥дродженню. «окрема, в ≤тал≥њ до ѕроторенесансу в≥днос¤ть творч≥сть ƒанте јл≥гТЇр≥, а ≥нод≥ й ƒжованн≥ Ѕоккаччо.

≤тал≥йське ¬≥дродженн¤ стоњть дещо окремо через своњ своЇр≥дн≥ часов≥ рамки. ¬ ≥тал≥йському ¬≥дродженн≥ вид≥л¤ють три пер≥оди:

    * "“реченто" (14 стол≥тт¤), ранн≥й пер≥од, традиц≥йно його представниками вважаютьс¤ ƒанте, Ѕоккаччо (хоч сучасними л≥тературознавц¤ми њхн¤ належн≥сть до л≥тератури ¬≥дродженн¤ ставитьс¤ п≥д сумн≥в)≥ ѕетрарка, а також новел≥ст ‘ранческо —аккет≥ (1335-1396).

    * " ватроченто" (15 стол≥тт¤), зр≥лий пер≥од, це був час захопленн¤ вс≥м античним п≥сл¤ переселенн¤ в ≤тал≥њ в≥зант≥йських вчених, в≥к гуман≥ст≥в; певною м≥рою були нав≥ть забут≥ л≥тературн≥ здобутки раннього ¬≥дродженн¤, падала попул¤рн≥сть ≥тал≥йськоњ мови на користь латинськоњ; найпом≥тн≥ш≥ постат≥: Ћуњдж≥ ѕульч≥ (1432-1482), ћаттео Ѕа¤рдо (1441-1494), јнджело ѕол≥ц≥ано (1454-1494).

    * "„≥нквеченто" (16 стол≥тт¤), п≥зн≥й пер≥од, що переходить у бароко; най¤скрав≥ш≥ представники: поети Ћодов≥ко јр≥осто (1474-1533), ћ≥келанджело Ѕуонаррот≥ (1475-1564), ≥сторик ≥ драматург Ќ≥кколо ћак≥авелл≥ (1469-1527), останн≥й ренесансний ≥ перший бароковий поет “орквато “ассо (1544-1595), гуман≥ст-утоп≥ст “оммазо  ампанелла (1568-1639).

–енесанс у ‘ранц≥њ Ч час нечуваного розкв≥ту поез≥њ, музики, образотворчих мистецтв ≥ театру. ‘ранцузьк≥ митц≥ одержали естетичн≥ ц≥нност≥ ¬≥дродженн¤ з рук ≥тал≥йц≥в й у всьому насл≥дували њх.

” перш≥й половин≥ 16 стол≥тт¤ пров≥дними стають творч≥сть прозањка ‘рансуа –абле ("√аргантюа ≥ ѕантагрюель") ≥ багатогранна д≥¤льн≥сть групи поет≥в ≥ драматург≥в "ѕле¤да".

” друг≥й половин≥ 16 стол≥тт¤ ¤к прозањк уславивс¤ ћ≥шель ћонтень (1533-1594), автор "ѕроб" ("Les Essais") Ч трактат≥в, у ¤ких в≥н прагнув насл≥дувати морал≥стичну ф≥лософ≥ю ѕлутарха. “раг≥чну добу рел≥г≥йних в≥йн в≥добразив у своњх поез≥¤х гугенот “еодор јгр≥ппа дТќб≥ньЇ (1550-1630).

¬≥дродженн¤ у Ќ≥меччин≥ та Ќ≥дерландах припадаЇ на к≥нець 15 Ч початок 16 стол≥тт¤. Ќайвищ≥ дос¤гненн¤ ¬≥дродженн¤ у цих крањнах належать образотворчому мистецтву (јльбрехт ƒюрер, √анс √ольбейн-ћолодший, Ћукас  ранах та ≥нш≥). Ћ≥тература не подарувала твор≥в, ¤к≥ можна було б поставити вр≥вень з творами ≥тал≥йц≥в, Ўексп≥ра чи —ервантеса. ќкр≥м вже згадуваного ≥деолога христи¤нського гуман≥зму ≈разма –оттердамського, ц≥ л≥тератури представлен≥ ≥менами —ебасть¤на Ѕранта, анон≥мними "Ћистами темних людей" (1515), ”льр≥хом фон √уттеном (1488-1523) та "народними книжками" ("–айнеке ‘ос Ћис", 1498; "‘ортунат", 1509; "“≥ль ≈йленшп≥гель", 1515; "ƒоктор ‘аустус", 1587).

„ас англ≥йського ¬≥дродженн¤ Ч 16 та початок 17 стол≥тт¤. ¬ид≥л¤ють наступн≥ пер≥оди:

    * ѕередв≥дродженн¤ (з к≥нц¤ 14 стол≥тт¤) Ч ƒжефр≥ „осер (1340-1400), головний тв≥р ¤кого Ч зб≥рка з 24 в≥ршованих " ентербер≥йських опов≥дань", написаних у дус≥ "ƒекамерона" Ѕоккаччо.

    * –аннЇ ¬≥дродженн¤ (перша половина 16 стол≥тт¤) Ч “омас ћор (1478-1535), знаменитий своЇю "”топ≥Їю" (1516).

—ереднЇ ¬≥дродженн¤ (друга половина 16 стол≥тт¤) Ч ‘≥л≥п —≥дней, ≈дмунд —пенсер (" оролева фей"), ƒжон Ћ≥л≥,  р≥стофер ћарло.

    * ѕ≥знЇ ¬≥дродженн¤ (на меж≥ 16-17 стол≥тт¤) представлене ≥менем ¬≥ль¤ма Ўексп≥ра (1564-1616), одного з найвидатн≥ших письменник≥в доби ¬≥дродженн¤, автора сонет≥в, трагед≥й "–омео ≥ ƒжульЇта", "ћакбет", "ќтелло", "√амлет", " ороль Ћ≥р", комед≥й "ѕриборканн¤ норовливоњ", "—он л≥тньоњ ноч≥", "Ѕагато галасу з н≥чого", ≥сторичних хрон≥к, драм.

ѕитанн¤ про авторство Ўексп≥ра залишаЇтьс¤ до сьогодн≥ дискус≥йним, ≥снуЇ думка, що його ≥мТ¤м просто користувались дл¤ п≥дпису своњх твор≥в ≥нш≥ письменники (або ≥нший письменник). Ќазивають ≥мена  р≥стофера ћарло та ‘ренс≥са Ѕекона.

¬≥дродженн¤ в ≤спан≥њ та ѕортугал≥њ припадаЇ на 16 Ч початок 17 стол≥тт¤. ќсновн≥ напр¤ми ≥ жанри ≥спанськоњ л≥тератури були так≥:

    * ренесансна л≥рика, ¤ка розвивалась п≥д сильним впливом арабських традиц≥й (андалузька поез≥¤);

    * лицарський роман у проз≥ Ч дуже попул¤рним був "јмад≥с √альський" (1508) √арс≥а –одр≥геса де ћонтальво;

    * шахрайський роман;

    * в окремий напр¤м вид≥л¤ють творч≥сть драматурга Ћопе де ¬ега (1562-1635), автора пТЇс "—обака на с≥н≥", "”читель танц≥в", "«≥рка —ев≥льњ", "‘уенте ќвехуна" та багатьох ≥нших;

    * творч≥сть —ервантеса (1547-1616), автора роману "ƒон  ≥хот"(1605, 1615), теж складаЇ окремий напр¤м.

” т≥сному звТ¤зку з ≥спанською розвивалась л≥тература ѕортугал≥њ, класиком ¤коњ вважають Ћуњса де  амоенса (1525-1580), автора "Ћуњз≥ади" (1572).

ћитц≥ доби ¬≥дродженн¤ Ц Ћеонардо да ¬≥нч≥, ћ≥келанджело, –афаель

—ьогодн≥ в сусп≥льств≥ склалис¤ досить стал≥ у¤вленн¤ про митц≥в доби ¬≥дродженн¤ Ц це персонал≥њ, що в≥дом≥ кожн≥й б≥льш-менш осв≥ченн≥й людин≥. —имволом епохи ¬≥дродженн¤, њњ найвищим злетом, безумовно, Ї мистецтво. Ќ≥коли в ≥стор≥њ, нав≥ть в —тародавн≥й √рец≥њ мистецтво не мало такого всеос¤жного значенн¤. Ќасамперед у мистецтв≥ знаходив вт≥ленн¤ новий гуман≥стичний св≥тогл¤д.

–аннЇ ¬≥дродженн¤ пов'¤зане з ц≥лою пле¤дою майстр≥в, серед ¤ких визначальною дл¤ становленн¤ нового мистецтва стала творч≥сть арх≥тектора Ѕрунеллеск≥, скульптора ƒонателло, художника ћазаччо. ѕершим майстром, ¤кий усв≥домив необх≥дн≥сть реформ ≥ ¤сно сформулював ≥дењ нового художнього мисленн¤, був скульптор, ≥ насамперед арх≥тектор ‘≥л≥ппо Ѕрунеллеск≥ (1377Ч1446). Ќайб≥льшу славу принесло Ѕрунеллеск≥ буд≥вництво купола собору —анта ћар≥¤ дель ‘ьоре у ‘лоренц≥њ. ¬же згадувалос¤ про те, що буд≥вництво собору почалос¤ за п≥встол≥тт¤ до Ѕрунеллеск≥, ще ƒжотто спорудив дзв≥ницю, було закладено п≥дмур≥вок основноњ буд≥вл≥, зведено ст≥ни. Ќасл≥дуючи готичну традиц≥ю, собору надали восьмикутну форму. Ѕрунеллеск≥ зм≥нюЇ задум, ставить ≥ вир≥шуЇ техн≥чно найскладн≥ше завданн¤ Ч перекриваЇ отв≥р д≥аметром в 42 метри куполом. ÷е була перша п≥сл¤ середньов≥чч¤ купольна будова в ™вроп≥. Ѕрунеллеск≥ створив новий арх≥тектурний стиль, ¤кий характеризуЇтьс¤ стрункою гармон≥Їю ≥ пропорц≥йн≥стю частин, впор¤дкован≥стю будови. ƒл¤ розвитку живопису поворотне значенн¤ мало в≥дкритт¤ Ѕрунеллеск≥ закон≥в л≥н≥йноњ перспективи.

—илою, пристрасн≥стю ≥ реал≥змом прос¤кнут≥ роботи скульптора ƒонателло (1386Ч1488). ” своњй сфер≥ мистецтва в≥н виступив ≥стинним новатором. ¬≥н в≥дродив типи скульптурних зображень, ¤к≥ не створювалис¤ з час≥в античност≥: круглу статую, зображенн¤ оголеноњ ф≥гури, к≥нний пам'¤тник, скульптурний портрет. ƒонателло звертаЇтьс¤ до попул¤рного в епоху ¬≥дродженн¤ б≥бл≥йного сюжету про ƒавида, простого пастуха, ¤кий перем≥г велетн¤ √ол≥афа ≥ став народним героЇм. ¬≥н зображаЇ оголеного ƒавида, ¤кий топче голову переможеного √ол≥афа.

¬еликою своЇр≥дн≥стю в≥дзначаЇтьс¤ творч≥сть —андро Ѕотт≥челл≥ (1445Ч1510). ¬≥н часто звертавс¤ до античноњ м≥фолог≥њ, ¤ка нещодавно була п≥д церковною забороною. …ого твори (Ђ¬еснаї, ЂЌародженн¤ ¬енериї) пронизан≥ тонкою поетичн≥стю, вишукан≥стю художнього стил¤. ¬≥н вважаЇтьс¤ неперевершеним майстром л≥н≥њ ¤к засобу виразност≥.

ѕочаток XVI стол≥тт¤ був дл¤ ≤тал≥њ часом економ≥чного занепаду, пол≥тичноњ кризи ≥ початку ≥ноземноњ ≥нтервенц≥њ. ќднак саме в цей пер≥од, всупереч роздробленост≥, ¤ка збер≥галас¤, ≥ м≥жусобним в≥йнам, м≥цн≥Ї розум≥нн¤ загальнонац≥ональноњ Їдност≥, настаЇ небачений розкв≥т мистецтва. ÷ей пер≥од отримав назву високе ¬≥дродженн¤ (або високий –енесанс), ¤кий вм≥щуЇ творч≥сть найталановит≥ших майстр≥в: Ћеонардо да ¬≥нч≥, –афаел¤, ћ≥келанджело. ¬же сучасники називали њх божественними. —кладаЇтьс¤ самобутн¤ венец≥анська школа живопису (ƒжорджоне, “≥ц≥ан).

«асновником нового етапу розвитку мистецтва став Ћеонардо да ¬≥нч≥ (1452Ч1519), найнезвичайн≥ша постать в ≥стор≥њ св≥товоњ культури. ¬≥н вт≥лив в соб≥ ≥деал людини ¬≥дродженн¤: вм≥в все ≥ у всьому був ген≥альним. ” сфер≥ мистецтва Ћеонардо був живописцем, скульптором, художником, музикантом, залишив безл≥ч запис≥в про мистецтво, ¤к≥ п≥сл¤ його смерт≥ були видан≥ п≥д назвою Ђ нига про мистецтвої. ¬≥н займавс¤ анатом≥Їю, ф≥з≥олог≥Їю, зоолог≥Їю, ботан≥кою, географ≥Їю, геолог≥Їю, механ≥кою, г≥дравл≥кою, математикою Ч цей список можна продовжувати. Ѕагато з його ≥дей на стор≥чч¤ випередили св≥й час (ось т≥льки де¤к≥ з них: ≥де¤ л≥тального апарата важчого за пов≥тр¤ ≥ парашута, конструкц≥¤ баштового п≥дйомного крану, івинтового домкрату, роликового п≥дшипника ≥ ≥н.). ќднак ≥з скульптурних твор≥в Ћеонардо не збереглос¤ жодного, його см≥лив≥ арх≥тектурн≥ проекти не були зд≥йснен≥, художн≥х полотен до нас д≥йшло небагато

ѕрим≥тно, що вище за ≥нш≥ мистецтва Ћеонардо ставив живопис. —воњм зображенн¤м людських ф≥гур в≥н додав небачену ран≥ше рельЇфн≥сть, використовуючи вивчен≥ ним закони оптики. ’удожники XVI стол≥тт¤ оволод≥ли перспективою, Ћеонардо да ¬≥нч≥ оволод≥в простором. ¬≥н першим ос¤гнув мистецтво зображенн¤ своњх персонаж≥в не на тл≥, а всередин≥ простору. ÷ьому в≥дчуттю спри¤ла м'¤ка, з нап≥втонами, св≥тлот≥нь. Ќаукова продуман≥сть, ретельний розрахунок в≥дразу звертають на себе увагу у фресц≥ Ђ“айна вечер¤ї, виконан≥й на ст≥н≥ трапезноњ дом≥н≥канського монастир¤ поблизу ћ≥лана. ƒо теми, ¤ка трактувалас¤ ?багаторазово, Ћеонардо п≥д≥йшов по-новому, зум≥вши передати психолог≥чний конфл≥кт, в≥дкритий ви¤в сильних почутт≥в.

Ќайб≥льш знаменита картина Ћеонардо да ¬≥нч≥ ≥, напевно, всього св≥тового живопису Ч портрет ћони Ћ≥зи, дружини багатого флорент≥йц¤ ‘ранческо дель ƒжокондо. Ђƒжокондаї Ч принципово новий портрет, так ран≥ше н≥хто не писав. ѕри зовн≥шн≥й нерухомост≥ модел≥ художник передав Ђжитт¤ душ≥ї, заклавши таким чином основи психолог≥чного портрета.

—ант≥ (1483Ч1520), родом з ”рб≥но, пров≥в у молодост≥ дек≥лька рок≥в у ‘лоренц≥њ, багато чим зобов'¤заний њњ мистецтву. ћ≥ркуючи про своЇр≥дн≥сть творчост≥ –афаел¤, в≥домий мистецтвознавець Ѕ. –. ¬≥ппер пише: ЂЋеонардо перевершуЇ його силою ≥нтелекту, ћ≥келанджело Ч могутн≥ший, ƒжорджоне Ч мелод≥йн≥ший, “≥ц≥ан Ч барвист≥ший, прекрасн≥ший. јле справа в тому, що у нього Ї ≥ велика сила ≥нтелекту, ≥ могутн¤ фантаз≥¤, ≥ витончен≥стьї. √ен≥й –афаел¤ з'Їднав, синтезував творч≥ дос¤гненн¤ попередник≥в. ¬важаЇтьс¤, що вс≥х своњх великих сучасник≥в –афаель перевершив у майстерност≥ композиц≥њ.

” творчост≥ –афаел¤ знайшов багатогранне вт≥ленн¤ образ ћадонни. Ќа цю тему ним написана безл≥ч картин, найб≥льш прославлена з ¤ких Ч Ђ—икстинська ћадоннаї.  артина була в≥втарним образом у церкв≥ св¤того —икста монастир¤ „отирьох ченц≥в у невеликому м≥ст≥ ѕ'¤ченце. «годом монастир змусили продати картину правителев≥ —аксон≥њ. ” к≥нц≥ ƒругоњ св≥товоњ в≥йни разом з ≥ншими картинами ƒрезденськоњ галерењ вона була знайдена рад¤нськими солдатами в покинут≥й каменоломн≥ ≥ вр¤тована.

–афаель прожив усього 37 рок≥в, але зд≥йснив дуже багато, дов≥в до к≥нц¤ велик≥ починанн¤, смерть перервала останню його роботу Ч кер≥вництво буд≥вництвом храму —в. ѕетра в –им≥.

ћ≥келанджело Ѕуонаррот≥ (1475Ч1564) прожив довге ≥ траг≥чне житт¤, повне великих звершень. “е, що в≥н створив, Ч гранд≥озне ≥ за масштабом витвор≥в, ≥ за силою образ≥в. ¬≥дданий гуман≥стичним ≥деалам, в≥н прославл¤в силу ≥ свободу людини. ћ≥келанджело став св≥дком краху цих ≥деал≥в, знищенн¤ республ≥ки, розгрому –иму. √оловною темою його творчост≥ стаЇ пафос боротьби. ¬чивс¤ в≥н в р≥дному м≥ст≥ Ч ‘лоренц≥њ, але в його творчост≥ не в≥дчуваЇтьс¤ впливу вчител≥в. ћ≥келанджело вважав себе насамперед скульптором. …ого прославила мармурова стату¤ Ђƒавидї. ¬азар≥ писав, що вона Ђзабрала славу у вс≥х статуй: сучасних ≥ античних, грецьких ≥ римськихї. —пец≥альна ком≥с≥¤ найвизначн≥ших художник≥в вир≥шила встановити цю статую перед палацом —иньор≥њ у ‘лоренц≥њ, що закр≥пило за нею громад¤нське значенн¤, зробило символом боротьби за республ≥ку ≥ незалежн≥сть.

” –им≥ ћ≥келанджело на замовленн¤ ѕапи виконуЇ розписи —икстинськоњ капели. Ќа це п≥шло 4 роки роботи (площа фресок Ч 600 квадратних метр≥в). ’удожник використовуЇ б≥бл≥йн≥ сюжети Ч створенн¤ св≥ту, великий потоп, але творить не смиренн≥ христи¤нськ≥ образи, а могутн≥, титан≥чн≥ ф≥гури. ÷е Ч г≥мн людин≥, њњ крас≥, сил≥, творчому началу. ¬раженн¤ в≥д живопису ћ≥келанджело сучасники визначали терм≥ном, ¤кий украњнською звучить ¤к Ђгр≥зна величї.

ћ≥келанджело розписуЇ в≥втарну ст≥ну Ч фреска Ђ—трашний судї. ¬≥н малюЇ образ вселюдськоњ катастрофи, що було сп≥взвучно траг≥чному краху гуман≥стичних ≥деал≥в, ¤кий в≥дбувавс¤ на його очах. ÷ей тв≥р викликав могутню громадську п≥дтримку ≥ р≥зке засудженн¤ церкви, аж до нам≥ру ѕапи знищити розпис, ¤кий все-таки побо¤лис¤ зд≥йснити ≥ зам≥нили наказом Ђод¤гнутиї оголен≥ ф≥гури (дек≥лька художник≥в домалювали драп≥ровки, ¤к≥ вже в наш час, в ход≥ реставрац≥њ, прибран≥). « арх≥тектурних проект≥в ћ≥келанджело найб≥льш гранд≥озний Ч купол собору —в. ѕетра в –им≥.

1.     ќсновн≥ риси культури —ередньов≥чч¤.

2.     ќсновн≥ риси –еформац≥њ.

3.     √уман≥зм Ц основна ≥деолог≥¤ ¬≥дродженн¤.

4.     Ћ≥тература доби ¬≥дродженн¤.

5.     ћитц≥ доби ¬≥дродженн¤ Ц Ћеонардо да ¬≥нч≥, ћ≥келанджело, –афаель.

1.     ўо характеризуЇ пон¤тт¤ Ђсхоластикаї?

2.     як≥ основн≥ риси лицарства?

3.     яка роль католицькоњ церкви в добу —ередньов≥чч¤?

4.     ¬ чому пол¤гала основна ≥де¤ –еформац≥њ?

5.     як≥ позитивн≥ та негативн≥ властивост≥ гуман≥зму?

6.     як≥ основн≥ надбанн¤ творчост≥ ƒанте та ѕетрарки?

7.     яка проблематика твор≥в Ѕоккаччо?

8.     як≥ твори ћ≥келанджело ¬ам в≥дом≥?

1.     ¬изанти¤. ёжные слав¤не и древн¤¤ –усь. «ападна¤ ≈вропа. »скусство и культура:сборник статей в честь ¬.Ќ.Ћазарева/редколлеги¤: ¬.Ќ.√ращенков; јЌ ———–. Ќаучный —овет по комплексной проблеме"»стори¤ мировой культуры" .-ћосква:Ќаука,1973.

2.     Ѕуркхардт якоб  ультура ¬озрождени¤ в »талии.ќпыт исследовани¤ .-ћосква:ёрист,1996 .

3.     ≈мохонова Ћюбовь √еоргиевна
ћирова¤ художественна¤ культура:”чеб. пособие дл¤ студ. сред. пед. учеб. заведений .-ћ.:"јкадеми¤",1998 .

4.     Ѕадак јлександр Ќиколаевич, ¬ойнич »горь ≈вгеньевич, ¬олчек Ќаталь¤ ћихайловна, ¬оротникова ќ. ј., √лобус ј. ¬семирна¤ истори¤: ¬ 24 т. / ».ј. јл¤бьева (ред.) Ч ћинск : Ћитература
     “. 10 : ¬озрождение и реформаци¤ ≈вропы.

5.     Ѕаткин Ћеонид ћихайлович. »таль¤нское ¬озрождение: проблемы и люди / –оссийский гуманитарный ун-т. Ч ћ., 1995.

„и справделис¤ спод≥ванн¤ д≥¤ч≥в ¬≥дродженн¤ стосовно майбутнього людства? „и маЇ гуман≥зм ≥сторичну перспективу?

1.      ’удожн≥й ф≥льм ЂЋютерї.

2.      ƒокументальний ф≥льм Ђя хочу зробити дивої.

3.      ƒокументальний ф≥льм Ђ–ембрантї

1.     http://ivan-bratus.narod.ru/index-t4.htm

2.     http://antology.rchgi.spb.ru/

3.     http://byzantion.ru/