TEMA 7

Культура доби козаччини

Виникнення козацтва.

В кінці XV ст. територія на південь від річки Рось аж до Чорного моря була спустошена татарами, за що її називали "Диким полем". Це була окраїна Великого князівства Литовського, яка в адміністративному відношенні поділялася на повіти: Канівський, Черкаський, Вінницький і Брацлавський. Литовській уряд мало дбав про захист південних українських земель від нападів татар. Оскільки існувала постійна загроза ворожих нападів, більшість населення зосереджувалася в "острогах" при замках і поблизу замків Канева, Черкас, Вінниці, Брацлава, Бара, Хмільника. Селяни й міщани, вихідці з північних районів займалися рибальством, мисливством, бортництвом і хліборобством. Міщани також займалися ремеслами й торгівлею.

У містах жили також урядовці та служилі люди — старости (намісники) й підстарости, бояри і земяни, які відбували військову службу. ФеоДали (князі, бояри, земяни) одержували землі від уряду чи місцевих старост і воєвод, або захоплювали пустощі.

Місцеві селяни до середини XVI ст. були вільними. Податки і повинності, що їх відбували на користь великокнязівського замку (подимне, пушкарівщина, стації) та на користь власника землі — держави чи приватних осіб (натуральний податок, грошовий або чинш), були порівняно легкими. Через часті набіги сусідів усе населення жило по-військовому, готове будь-якої години відбити ворожий напад.

Саме територія південних українських земель - Подніпров'я і Побужжя — стала місцем, де виникло козаіггво, яке посіло важливе місце в історії українського народу. Слово козак східного походження. Воно означало "вільний воїн", "вільна людина". В розумінні — "вільна людина, незалежна від феодала й уряду" — слово козак і закріпилося на Україні.

Головним джерелом, з якого формувалося козацтво, було місцеве населення, котре, незважаючи па постійну загрозу з боку татар, жило на території південної України і середнього Подніпров'я, та втікачі, переважно селяни, із західної та північної України, які, рятуючись від покріпачення, тікали в ці малозаселені місця, де ще не було панського гніту. До козацьких ватаг, які вирушали в степи для занять промислами або й для нападів на татар, входили також міщани і навіть дрібні бояри. Козацькі ватаги не були постійними, після повернення з степів додому, в населенні місця, вони розпадалися. Перші згадки про українських козаків відомі з кінця XV ст. .

Культурні традиції Січі.

Запорожці брили цілу голову й залишали тільки одну чуприну над лобом, оселедець; як ця чуприна вир'остала велика й довга, що аж заслонювала очі, то козак закладав її за вухо. Бороди не брили, а вусів не підстригали, але намазували чимнебудь і закручували вгору до очей; а як у котрого виросли дуже довгі вуса, то закручував їх і закладав аж за вуха — "це ставили собі за особливу козацьку славу і честь".

Здоровилися запорожці також на свій спосіб. Виберуться, бувало, в гості до чийого куреня або зимовика, то ще сидячи на конях, гукають: "Пугу, пугу, пугу!" — тричі, раз за разом. Господар загляне через віконце і відповість двічі: "Пугу, пугу!" Тоді гість відзивається: "Козак з лугу!", а господар через віконце: "Повішайте там, де й наші" — тобто вяжіть коні до ясел і просимо до хати; тоді вибігають господарські хлопці і ведуть коней до стайні. Гості входять до хати, хрестяться до ікон і говорять господареві: "0таман, товариство, ваші голови!", і кланяються. Господар відклонюється і відповідає: "Ваші голови, ваші голови! Прошу пани-молодці сідати". І тоді вже гостяться. Коли ж уже полагодили своє і від’їжджають, то прощаються: "Спасибі, батьку, за хліб і за сіль, пора уже по куріням розїзжаться до домівки; просимо, батьку і до нас, коли ласка, і оставайтесь здорові і "Господар відповідає: "Пращайте і вибачайте, пани-молодці, чим богаті, тим і раді, просимо не погніватися".

Значення українських гетьманів та їхній вплив на культурне життя країни.

Образ козака дійшов до наших днів занадто ідеалізованим. Художня та історична правда вимальовує більш збалансовані риси такого широкого явища, як козацтво. Проте саме культурна традиція сконцентрувала найбільш характерні та примітні ознаки козацтва, зберігала та уславила надзвичайно могутній сплеск національної активності українців. Сьогодні ми чітко бачимо сильні та слабкі сторони козацтва, можемо аналізувати історико-культурні наслідки його руйнації.

Козаки були тією силою, що змусила рахуватися з українськими інтересами всіх сусідів. Феномен цього явища має наскрізний ідейний характер – дух козацтва відтворював волелюбні прагнення народу. Козацькі традиції були водночас демократичними та жорсткими. Вони відповідали морально-етичним еталонам нашої нації. Зокрема, гостро засуджувалися крадіжка та вбивство. Одночасно козаки виступали могутньою силою в ствердженні православної віри, будували численні храми за власний кошт.

До найбільш яскравих представників козацької епохи відносяться Богдан Хмельницький та Іван Мазепа. Богдан Хмельницький ввійшов в нашу історію як хоробрий і мудрий керівник української національно-визвольної війни ХVII ст., натхненник створення Української держави. Про нього ще 1924 року писав Євген Маланюк зворушливо: “Вожді народжуються з відповідної верстви – вони є витвір відповідного національного матеріалу, є вислідом національних сил народу. Чудо української історії Богдан Великий – трапляється лише раз” (“На нових позиціях”).

Духовна культура козацтва.

В духовній культурі козацької держави високого розвитку досягло хорове мистецтво. Впродовж багатовікового періоду національно-визвольної боротьби український народ поряд з піснями творив думу — героїчну, драматизовану і водночас пройняту великим ліризмом поезію. Вони мали своєрідну художню форму і виконувалися під акомпанемент бандури (кобзи) або ліри.

Думи і народні пісні набули активнодійового характеру завдяки "кобзарям", які часто не лише виконували, а й творили музику. Кобзарство — це своєрідне явище української народної культури, визначне мистецьке досягнення запорозького козацтва. Кобзарям належить славне місце в історії духовної культури українського народу. М.Гоголь називав їх охоронцями бойової слави нашої Батьківщини, поетами і літописцями.
Особливою популярністю в козацькому середовищі користувалися танці. Найулюбленішим з них був гопак. Його виконували лише чоловіки. Основу танцю становила імпровізація, під час якої танцюристи демонстрували, хто на що здатний. У техніці танцю проста присядка пов'язана з образом хвацького вершника, який, підстрибуючи в сідлі, нестримно мчить на ворога. Аналогічні за характером виконання танцювальні рухи "повзунець", "яструб", "присядка" з розтяжкою внизу. Танці виконувались у супроводі бандури й інструментальних ансамблів.

У січовій музичній школі, де навчали "вокальних муз" і "церковного співу", були створені спеціальні групи виконавців — лицедіїв, котрі ставили народні лялькові видовища під назвою "Вертеп" у супроводі троїстих музик. У цих виставах головна роль належала козаку-запорожцю, який добре грав на бандурі, співав і танцював. У монологах, піснях і танцях самодіяльні артисти висловлювали думки і сподівання, близькі українському народові.
Все це сприяло популяризації вертепної драми в художньому побуті українського народу.

Козацтво було носієм нового художнього вподобання. Відомо чимало мистецьких пам'яток, створених на замовлення козацької старшини. Однак козацтво, будучи великою військовою та суспільно-політичною силою, витворило власне творче середовище. Красу козацького мистецтва засвідчують численні оригінальні козацькі собори. Козацький собор — п'ятиверхий хрещатий храм — типове явище у традиційному народному будівництві. Він не мав чітко вираженого фасаду (однаковий з усіх чотирьох боків). У цьому полягає демократизм і бароковість споруди, де простежується відчуття неподільної єдності конечного і безконечного, складності довкілля. Храм ніби не має стін — вони розчленовані у просторі, заповнені декором архітектури, форми виражають чіткі контури. Козацький собор — фактично ірраціональний образ світу, втіленого у камені. Зразки таких архітектурних пам'яток — церкви у Ніжині, Видубицькому монастирі в Києві, Ромнах, Глу-хові, Козельці, Ізюмі та багатьох інших містах козацької України.

Отже, культура козацької держави була багатогранною і самобутньою. З плином часу вона увійшла як складова частина в духовне життя сучасної української нації. Художні вподобання, демократичні настрої козацького середовища визначили колорит козацького розвитку української духовної культури. Козацтво акумулювало величезний духовний досвід XVII —XVIII ст., відтак залишивши в культурній свідомості нашого народу найглибший слід.

1.     Виникнення козацтва.

2.     Культурні традиції Січі.

3.     Значення українських гетьманів та їхній вплив на культурне життя країни.

4.     Духовна культура козацтва.

1.     Що Ви знаєте про походження козацтва?

2.     Які чинники слугували основними ідеологічними засадами козацтва?

3.     Що Ви можете сказати про ставлення козаків до християнської віри?

4.     Яких основних українських гетьманів ви можете назвати?

5.     Які Ви знаєте історичні думи та пісні про козаків?

1.     Абросимова С. В., Александров П. Г., Андрєєв В. М., Бекетова В. М., Білоусенко П. І. Українське козацтво = Ukrainian cossacks: a small encyclopaedia: Мала енциклопедія / Науково-дослідний ін-т козацтва при Запорізькому держ. ун-ті / Ф.Г. Турченко (ред.). — К. : Генеза, 2002.

2.     Гончарук Т. Г., Гуцалюк С. Б., Сапожников І. В., Сапожникова Г. В. Хаджибей- Одеса та українське козацтво (1475- 1797 роки): До 210-ї річниці штурму Хаджибейського замку. — О. : ОКФА, 1999.

3.     Гончарук Тарас, Гуцалюк Сергій. Українське козацтво і Хаджибей (Одеса). Середина ХVІ ст.-1794 рік: Популярний нарис та додані документи з друкованих джерел / Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної держ. адміністрації ; Українське чорноморське козацтво ; Одеське товариство "Південна громада" ім. Т.Г.Шевченка. — О., 1998.

4.     Грабовецький Володимир. Запорізьке козацтво в історії Західної України XV-XVIIIст.: Посібник для істориків України / Прикарпатський ун-т ім. Василя Стефаника. Кафедра історії України. — Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2003.

5.     Запорозьке козацтво в українській історії, культурі та національній самосвідомості: Матеріали міжнародної наукової конференції / НАН України; Інститут історії України. Науково- дослідний ін-т козацтва / В... Смолій (відп.ред.). — К., 1997.

6.     Історичні витоки козацького роду в Україні: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., Вінниця, 24-27 вересня 2004 р.:У 8 ч. / Управління культури Вінницької обласної держ. адміністрації ; Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К.А.Тімірязєва / М.Г. Спиця (голова ред.кол.) — Вінниця, 2004.

7.      

8.     Леп'явко С.А. Українське козацтво у міжнародних відносинах (1561- 1591) / Інститут історії України НАН України; Чернігівський держ. педагогічний ун-т ім. Т.Шевченка. — Чернігів : Сіверянська думка, 1999.

9.     Щербак В.О. Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV- середина XVII ст.. — К. : Видавничий дім "КМ Academia", 2000.

Наскільки ідеалізований сьогодні образ козацтва? Наскільки цей образ відповідає дійсності?

1.      Художній фільм «Вогнем і мечем».

2.      Художній фільм «Пропала грамота».

1.      http://ivan-bratus.narod.ru/index-t7.htm

2.      http://www.zsu.zp.ua/euk/