Ќј √ќЋќ¬Ќ”

≤стор≥¤ та м≥фолог≥¤ ƒавньоњ √рец≥њ.

ƒавн¤ √рец≥¤ сьогодн≥ репрезентована в багатьох культурних здобутках, оск≥льки њњ м≥фолог≥чна складова вийшла за хронолог≥чн≥ й територ≥альн≥ меж≥ безпосереднього джерела. 

” розум≥нн≥ сучасноњ науки античн≥сть Ч це ≥стор≥¤ ≥ культура —тародавньоњ √рец≥њ ≥ —тародавнього –иму Ч в≥д виникненн¤ перших давньогрецьких держав (к≥нець IIIЧII тис¤чол≥тт¤ до н. е.) ≥ до пад≥нн¤ «ах≥дноњ –имськоњ ≥мпер≥њ та завоюванн¤ –иму варварськими племенами (V ст. н. е.). ¬≥дпов≥дно ≥снують пон¤тт¤ античноњ ф≥лософ≥њ, античного мистецтва, античноњ л≥тератури тощо. Ѕуквальний переклад слова Ђантичнийї з латинськоњ Ч Д стародавн≥й Ф.

ќдин з найб≥льш ранн≥х етап≥в ≥стор≥њ —тародавньоњ √рец≥њ носить назву крито-м≥кенський або егейський. ” к≥нц≥ IIIЧII тис¤чол≥тт¤ до н. е. перш≥ держави виникають в басейн≥ ≈гейського мор¤ Ч на остров≥  рит ≥ п≥востров≥ ѕелопонес (м≥сто ћ≥кени). ћ≥кени в≥дкрив √. Ўл≥ман п≥сл¤ своњх сенсац≥йних розкопок в ћал≥й јз≥њ, де в≥н в≥дшукав легендарну “рою. ѕоштовхом дл¤ початку досл≥джень англ≥йського археолога ј. ≈ванса на  рит≥ послужили сюжети багатьох грецьких м≥ф≥в: про великого майстра ƒедала, ¤кий побудував дл¤ кр≥тського цар¤ палац-лаб≥ринт, про геро¤ “есе¤, ¤кий перем≥г мешканц¤ лаб≥ринту ћ≥нотавра ≥ знайшов шл¤х за допомогою Ђнитки јр≥адниї.

≤стор≥¤ —тародавньоњ √рец≥њ п≥сл¤ дор≥йського вторгненн¤, образно кажучи, починаЇтьс¤ заново. «нову в≥дбуваЇтьс¤ розклад перв≥сних в≥дносин ≥ формуванн¤ державност≥. ÷ей пер≥од свого роду Ђглухих час≥вї, що тривав приблизно з ’I по IX стол≥тт¤ до н. е., називають гомер≥вським, оск≥льки в≥н в≥домий насамперед з поем √омера Ђ≤л≥адаї та Ђќд≥ссе¤ї.

Ќаступний великий пер≥од Ч по́л≥сний (VIII Ч IV ст. до н. е.): державн≥сть сформувалас¤ у вигл¤д≥ пол≥с≥в Ч м≥ст-держав переважно з республ≥канським ладом.  р≥м того, розгорнулас¤ грецька колон≥зац≥¤ в —ередземномор'њ ≥ ѕ≥вн≥чному ѕричорномор'њ, де греки заснували численн≥ м≥ста-колон≥њ (на територ≥њ сучасноњ ”крањни Ч ќльв≥¤, ’ерсонес, ѕант≥капей, ‘еодос≥¤, ≥н.). “реба враховувати, що назва Ђ—тародавн¤ √рец≥¤ї (у грек≥в Ч ≈ллада) означаЇ не Їдину державу, а незалежн≥ пол≥си, ¤к≥ мали сп≥льну мову, рел≥г≥ю, культурн≥ традиц≥њ, пол≥тичн≥ ≥ торговельн≥ зв'¤зки. ѕро¤вом такоњ сп≥льност≥ були, наприклад, ќл≥мп≥йськ≥ ≥гри.

¬ межах пол≥сного пер≥оду вид≥л¤ють архањчний етап, коли в≥дбуваЇтьс¤ поступове складанн¤ основних форм давньогрецькоњ культури, ≥ класичний етап Ч час найвищого п≥днесенн¤ Ч VЧIV стол≥тт¤ до н. е. Ќайвпливов≥шим пол≥тичним ≥ культурним центром п≥сл¤ перемоги в греко-перських в≥йнах були јф≥ни. —воЇњ максимальноњ могутност≥ ≥ культурного розкв≥ту вони дос¤гли, коли на чол≥ держави сто¤в видатний пол≥тичний д≥¤ч, демократ ѕер≥кл.

Ќовий етап в ≥стор≥њ крањн —х≥дного —ередземномор'¤ Ч етап елл≥н≥зму Ч починаЇтьс¤ з поход≥в ќлександра ћакедонського (IV ст. до н. е.) ≥ зак≥нчуЇтьс¤ завоюванн¤м елл≥н≥стичних держав –имом (у I стол≥тт¤ до н. е. останн≥м був захоплений ™гипет). ћакедон≥¤, ¤ка завоювала √рец≥ю, повн≥стю сприйн¤ла њњ культуру, ≥ п≥сл¤ поход≥в ќлександра ћакедонського давньогрецька культура поширилас¤ у п≥дкорених сх≥дних крањнах. ” свою чергу, ц≥ народи були нос≥¤ми власноњ багатоњ традиц≥њ ≥ сам≥ впливали на античну культуру.

ѕрот¤гом ус≥х пер≥од≥в давньогрецькоњ ≥стор≥њ збер≥галис¤ сп≥льн≥ риси ≥ спадкоЇмн≥сть розвитку культури. “ому можна дати загальну характеристику основних сфер давньогрецькоњ культури.

ќдну з формотворчих ролей дл¤ розвитку культури в≥д≥гравала м≥фолог≥¤. ¬она почала складатис¤ ще в кр≥то-м≥кенський пер≥од. ѕрадавн≥ми були божества, ¤к≥ вт≥лювали сили природи. ¬≥д союзу √ењ Ч земл≥ ≥ ”рану Ч неба з'¤вилис¤ титани, старшим був ќкеан, молодшим Ч  рон. ƒ≥ти  рона Ч боги на чол≥ з «евсом Ч в жорсток≥й боротьб≥ з титанами здобули перемогу ≥ розпод≥лили владу над св≥том. √ромовержець «евс став царем бог≥в ≥ людей, ѕосейдон Ч мор≥в, джерел ≥ вод, јњд Ч похмурого п≥дземного царства.

√ора ќл≥мп вважалас¤ оселею дванадц¤ти верховних бог≥в на чол≥ з «евсом. √ера Ч дружина «евса Ч була покровителькою шлюбу ≥ с≥м'њ, одна сестра «евса Ч ƒеметра Ч богинею родючост≥, ≥нша Ч √ест≥¤ Ч покровителькою вогнища. ”люблена дочка «евса јф≥на шанувалас¤ ¤к богин¤ в≥йськовоњ мудрост≥ ≥ мудрост≥ взагал≥, вона протегувала знанн¤м ≥ ремеслам. «г≥дно з м≥фом јф≥на з'¤вилас¤ з голови «евса в повному бойовому обладунку Ч в шолом≥ ≥ панцир≥. Ѕогом в≥йни був син «евса ≥ √ери јрес. √ермес Ч спочатку бог скотарства ≥ пастух≥в, п≥зн≥ше шанувавс¤ ¤к в≥сник ол≥мп≥йських бог≥в, заступник мандр≥вник≥в, купц≥в, бог торг≥вл≥, винах≥дник м≥ри ≥ пастушоњ флейти. јртем≥да спочатку була богинею родючост≥ ≥ покровителькою тварин ≥ полюванн¤, богинею ћ≥с¤ц¤, п≥зн≥ше вона стала покровителькою ж≥ночоњ цнотливост≥ ≥ охоронницею пород≥ль. јполлон Ч брат јртем≥ди, божество сон¤чного св≥тла, осв≥ти, медицини, мистецтва, ¤ке вт≥люЇтьс¤ його супутниц¤ми Ч дев'¤тьма музами. ўе одна дочка «евса Ч јфрод≥та, ¤ка народилас¤ з п≥ни морськоњ б≥л¤ острова  ≥пр, богин¤ коханн¤ ≥ краси. „олов≥ком јфрод≥ти був бог-коваль √ефест. ƒ≥он≥с Ч найвесел≥ший з бог≥в, покровитель виноградар≥в ≥ винороб≥в, йому присв¤чувалис¤ бучн≥ св¤та в к≥нц≥ с≥льськогосподарського року.  р≥м ол≥мп≥йських, ≥снувала безл≥ч ≥нших (переважно Ч м≥сцевих, локальних) бог≥в, ¤к≥ мали своњ функц≥њ.

Ѕоги в у¤вленн≥ грек≥в вигл¤дали ¤к люди, мали людськ≥ бажанн¤, думки, почутт¤, нав≥ть людськ≥ вади ≥ недол≥ки. ¬они суворо карали тих, хто намагавс¤ наблизитис¤ до них за красою, розумом ≥ могутн≥стю. ќсобливе м≥сце займаЇ м≥ф про титана ѕромете¤ Ч захисника людей в≥д свав≥лл¤ бог≥в. ѕрометей викрав з ќл≥мпу вогонь ≥ передав його люд¤м, за що «евс прикував його до скел≥ ≥ прир≥к на в≥чн≥ муки.

 р≥м м≥ф≥в про бог≥в, ≥снували легенди про героњв, найулюблен≥шим з ¤ких був √еракл, що зд≥йснив дванадц¤ть великих подвиг≥в. ћ≥фи ≥ легенди про бог≥в та героњв складалис¤ в цикли.

Ћ≥тература ƒавньоњ √рец≥њ.

Ћ≥тература ƒавньоњ √рец≥њ сьогодн≥ знана у всьому св≥т≥, њњ образи в≥дтворюютьс¤ й ≥нтерпретуютьс¤ в художньому слов≥, к≥нематограф≥, живопис≥, музиц≥ тощо.

« м≥фолог≥Їю, њњ сюжетами й образами пов'¤заний дуже ранн≥й початок давньогрецькоњ л≥тературноњ традиц≥њ. –озвиток окремих сфер культури не завжди в≥дбуваЇтьс¤ р≥вном≥рно. “ак, у —тародавн≥й √рец≥њ вершини поетичноњ творчост≥ були дос¤гнут≥ набагато ран≥ше, н≥ж склалис¤ класична наука, осв≥та ≥ мистецтво.

ѕриблизно у VIII ст. до н. е. √омер склав своњ велик≥ еп≥чн≥ поеми Ђ≤л≥адуї й Ђќд≥ссеюї. Ѕ≥льш≥сть вчених вважаЇ, що √омер жив у ћал≥й јз≥њ ≥ був рапсодом Ч так називали поет≥в, ¤к≥ виступали з декламац≥Їю своњх в≥рш≥в. ¬ажко сказати, коли ц≥ поеми були записан≥. ≤снуЇ точка зору, що перш≥ записи з'¤вилис¤ ще за житт¤ √омера. Ќа думку ≥нших, це сталос¤ п≥зн≥ше Ч у VI ст. до н. е. ќбидв≥ верс≥њ сп≥вв≥днос¤тьс¤ з ≥стор≥Їю грецькоњ писемност≥. јлфав≥т (фонетичне письмо) був запозичений греками у ф≥н≥к≥йц≥в саме у VIII стол≥тт≥ до н. е. √реки тод≥ нав≥ть писали, ¤к ф≥н≥к≥йц≥: справа нал≥во ≥ без голосних. ¬ VI ст. до н. е. грецьке письмо набуло вже звичного дл¤ нас вигл¤ду.

ѕоеми пов'¤зан≥ з народним героњчним епосом, присв¤ченим “ро¤нськ≥й в≥йн≥, в ¤кому переплелис¤ ≥ реальн≥ ≥сторичн≥ под≥њ (в≥йськовий пох≥д грек≥в-ахейц≥в на “рою, ¤ку вони називали ≤л≥он), ≥ фантастичн≥ сюжети (Ђ¤блуко розбратуї ¤к причина в≥йни, участь бог≥в у конфл≥кт≥, Ђтро¤нський к≥ньї). ѕроте √омер не переказуЇ м≥фи, а створюЇ художн≥ образи, малюЇ внутр≥шн≥й св≥т героњв, з≥ткненн¤ характер≥в. Ђ≤л≥адаї присв¤чена одному еп≥зоду останнього, дес¤того, року в≥йни Ч гн≥ву наймогутн≥шого ≥ найхоробр≥шого з грецьких воњн≥в јх≥лла, ¤кий образивс¤ на ватажка грек≥в, м≥кенського цар¤ јгамемнона. јх≥лл в≥дмовл¤Їтьс¤ брати участь у битв≥, тро¤нц≥ прориваютьс¤ до корабл≥в, гине кращий друг јх≥лла Ч ѕатрокл. јх≥лл зм≥нюЇ р≥шенн¤, вступаЇ у двоб≥й з головним захисником “роњ Ч сином цар¤ ѕр≥ама √ектором Ч ≥ вбиваЇ його. ѕриголомшуЇ сцена зустр≥ч≥ јх≥лла з ѕр≥амом, коли цар, ц≥луючи руки переможц¤, просить в≥ддати йому т≥ло сина дл¤ похованн¤ з ус≥ма почест¤ми.

Ђќд≥ссе¤ї Ч ≥нша за композиц≥Їю ≥ сюжетом. ¬она розпов≥даЇ про довгий, повний неймов≥рних казкових пригод шл¤х додому одного з головних учасник≥в в≥йни Ч цар¤ острова ≤така, хитромудрого ќд≥ссе¤.

“очну й образну оц≥нку значенн¤ Ђ≤л≥адиї та Ђќд≥ссењї дав середньов≥чний в≥зант≥йський письменник: Ђѕод≥бно до того, ¤к, за висловом √омера, вс≥ р≥ки ≥ потоки беруть св≥й початок з ќкеану, так джерелом будь-¤кого мистецтва слова Ї √омерї. √реки не просто любили гомер≥вськ≥ поеми, а схил¤лис¤ перед ними. ѓх знали напам'¤ть, багато раз≥в переписували. ¬они стали основою вихованн¤ й осв≥ти.

ѕродовжив еп≥чну традиц≥ю √омера √ес≥од. ” поем≥ Ђ“еогон≥¤ї в≥н виклав м≥фолог≥чн≥ у¤вленн¤ про походженн¤ бог≥в ≥ будову св≥ту. ” Ђ“рудах ≥ дн¤хї уперше вв≥в в еп≥чну поему особист≥ оц≥нки, опис обставин власного житт¤. Ќадал≥ в √рец≥њ набрала розвитку л≥рична поез≥¤. Ќам в≥дом≥ ≥мена поетеси —апфо (сапф≥чна строфа Ч особливий в≥ршований розм≥р), јнакреонта (анакреонтика Ч л≥рика, що осп≥вуЇ рад≥сть житт¤ ≥ мирськ≥ насолоди), однак в≥рш≥ цих та ≥нших давньогрецьких автор≥в збереглис¤ лише фрагментарно. як самост≥йний жанр л≥тературноњ творчост≥ склалас¤ драматург≥¤.

јрх≥тектура —тародавньоњ √рец≥њ.

¬ давньогрецьких пол≥сах розвиваЇтьс¤ система регул¤рного плануванн¤ м≥ст, з пр¤мокутною мережею вулиць, площею Ч центром торговельного та сусп≥льного житт¤.  ультовим та арх≥тектурно-композиц≥йним ¤дром м≥ста був храм, ¤кий будувавс¤ на вершин≥ акропол¤ Ч високоњ й укр≥пленоњ частини м≥ста.

≈лл≥ни виробили абсолютно ≥нший, н≥ж давньосх≥дн≥ цив≥л≥зац≥њ, тип храму Ч в≥дкритий, св≥тлий. ¬≥н прославл¤в людину, а не викликав страх. ’арактерно, що в арх≥тектур≥ присутнЇ людське метричне начало. ћатематичний анал≥з пропорц≥й храм≥в дов≥в, що вони в≥дпов≥дають пропорц≥¤м людськоњ ф≥гури.  ласичний грецький храм був пр¤мокутним у план≥, з ус≥х бок≥в оточеним колонадою. ƒах будували двосхилим. “рикутн≥ площини, ¤к≥ утворювалис¤ з фасад≥в Ч фронтони, Ч ¤к правило, прикрашалис¤ скульптурами.

’арактерною рисою грецькоњ арх≥тектури Ї чистота ≥ Їдн≥сть стилю. Ѕуло вироблено три основних арх≥тектурних ордери (Ђордерї Ч у переклад≥ з грецького Ђпор¤докї) Ч вони розр≥знюютьс¤ типами колон ≥ перекритт≥в, пропорц≥¤ми, декоративною прикрасою. ƒор≥йський та ≥он≥чний стил≥ виникли в пол≥сний пер≥од. Ќайошатн≥ший Ч кор≥нфський ордер Ч з'¤вивс¤ у часи елл≥н≥зму.

Ќайб≥льш довершеним арх≥тектурним ансамблем класичноњ √рец≥њ Ї аф≥нський јкрополь. ¬≥н був споруджений у друг≥й половин≥ V стол≥тт¤ до н. е., у пер≥од найб≥льшоњ могутност≥ јф≥н. —кел¤ јкропол¤, ¤ка на 150 м височить над р≥внем мор¤, здавна була фортецею, а пот≥м м≥сцем розташуванн¤ головних культових споруд. ќднак п≥д час перського нападу древн≥ храми зазнали руйнуванн¤. ѕ≥сл¤ перемоги ѕер≥кл став ≥н≥ц≥атором гранд≥озноњ реконструкц≥њ јкропол¤. –оботами керував особистий друг ѕер≥кла Ч видатний скульптор ‘≥д≥й.

’арактерна риса цього комплексу Ч надзвичайна гармон≥йн≥сть, ¤ка по¤снюЇтьс¤ Їдн≥стю задуму ≥ швидк≥стю буд≥вництва (близько 40 рок≥в). ѕарадний вх≥д до јкропол¤ Ч ѕроп≥лењ Ч зведено арх≥тектором ћнес≥клом. ѕ≥зн≥ше перед ними на штучно зб≥льшеному виступ≥ скел≥ було побудовано невеликий храм Ќ≥ки јптерос (Ќ≥ки Ѕезкрилоњ) Ч символ того, що богин¤ перемоги н≥коли не покине м≥сто.

√оловний храм јкропол¤ Ч б≥ломармуровий ѕарфенон Ч храм јф≥ни ѕарфенос (јф≥ни-ƒ≥ви). …ого арх≥тектори ≤кт≥н ≥  алл≥крат задумали ≥ спроектували буд≥влю наст≥льки пропорц≥йно, що вона, безумовно, вид≥л¤Їтьс¤ ¤к найвеличн≥ша споруда комплексу, проте своњми розм≥рами не Ђтиснеї на ≥нш≥. ” старовину в центр≥ јкропол¤ на постамент≥ в золотому обладунку вивищувалас¤ гранд≥озна ф≥гура јф≥ни ѕаллади (јф≥ни ¬оњтельки) роботи ‘≥д≥¤.

≈рехтейон Ч храм, присв¤чений ѕосейдону, ¤кий за м≥фом сперечавс¤ з јф≥ною за право протегувати м≥сту. Ќайв≥дом≥ший у цьому храм≥ портик кар≥атид. ѕортиком називають в≥дкриту з одного боку галерею, що спираЇтьс¤ на колони, а в ≈рехтейон≥ колони зам≥нен≥ ш≥стьма мармуровими ф≥гурами д≥вчат-кар≥атид. ћи ≥ зараз можемо повторити сл≥дом за римським ≥сториком ѕлутархом, ¤кий писав про споруди јкропол¤: ЂЕњх в≥чна новизна вр¤тувала њх в≥д дотику часуї.

јрх≥тектура елл≥н≥стичних пол≥с≥в продовжувала грецьк≥ традиц≥њ, але б≥льше уваги стало прид≥л¤тис¤ громадському буд≥вництву Ч арх≥тектур≥ театр≥в, г≥мназ≥й, палац≥в елл≥нських правител≥в. ƒо цього часу належить споруда таких прославлених Ђчудес св≥туї, ¤к гробниц¤ цар¤ ћавзола в √ал≥карнас≥ ≥ ‘ароський ма¤к на вход≥ в јлександр≥йську гавань.

[ред.] ќбразотворче мистецтво

”любленим видом мистецтва елл≥н≥в була скульптура. —татуњ бог≥в ставилис¤ в храмах ≥ на м≥ських майданах, споруджувалис¤ переможц¤м ќл≥мп≥йських ≥гор ≥ великим драматургам.

ќволод≥нн¤, дуже поступове, досконал≥стю у цьому вид≥ мистецтва сходить до архањчних час≥в. јрхеологами знайдено дес¤тки дуже схожих одна на одну архањчних статуй двох тип≥в: так зван≥ куроси Ч статуњ оголених юнак≥в ≥ кори Ч ж≥ноч≥ статуњ. ÷≥ ф≥гури вигл¤дають ще дуже скуто, можна побачити поки т≥льки спроби передати живий рух.

Ўедеври скульптури, ¤кими не перестаЇ захоплюватис¤ людство, дала св≥ту епоха давньогрецькоњ класики. —учасниками були велик≥ майстри ‘≥д≥й, ћирон, ѕол≥клет. ‘≥д≥¤ називали Ђтворцем бог≥вї. ƒо нас його головн≥ роботи не д≥йшли, судити про них ми можемо лише ≥з захоплених опис≥в та посередн≥х коп≥й. —тату¤ «евса, облицьована золотом ≥ слоновою к≥сткою, в головному храм≥ «евса в ќл≥мп≥њ була в≥днесена сучасниками до семи чудес св≥ту. ¬≥н же створив видатн≥ барельЇфи ≥ скульптури ѕарфенона, в тому числ≥ головну статую Ч јф≥ни ѕарфенос (јф≥ни-ƒ≥ви).

ћирон дос¤г висот у прагненн≥ передати в скульптурному зображенн≥ рух людини. ” його знаменитому Ђƒискобол≥ї вперше в мистецтв≥ вир≥шено завданн¤ передач≥ моменту переходу в≥д одного руху до ≥ншого, подолано статичн≥сть. ” той же час в≥дпов≥дно до загального естетичного ≥деалу обличч¤ атлета скульптор зображаЇ абсолютно спок≥йним.

ѕол≥клету належить цикл статуй атлет≥в Ч переможц≥в ќл≥мп≥йських ≥гор. Ќайб≥льш знаменита ф≥гура Ч Ђƒор≥форї (юнак з≥ списом). ѕол≥клет теоретично узагальнив досв≥д своЇњ майстерност≥ в трактат≥ Ђ анонї.

Ќайславетн≥шим творцем ж≥ночих скульптурних образ≥в був ѕракситель. …ого Ђјфрод≥та  н≥дськаї маЇ безл≥ч насл≥дувань. ƒо ц≥Їњ традиц≥њ належить ≥ знаменита Ђјфрод≥та ћ≥лоськаї нев≥домого майстра. ѕропорц≥йн≥сть класичних скульптур стала зразком дл¤ майстр≥в багатьох епох.

≈поха завоювань ќлександра ћакедонського, подальшого краху його ≥мпер≥њ, сповнена пристрастей, злет≥в ≥ пад≥нь людських доль, ц≥лих держав, привнесла нову атмосферу в мистецтво. якщо пор≥внювати скульптури епохи елл≥н≥зму з попередн≥м, класичним пер≥одом, то њх вигл¤д втратив незворушн≥сть, спок≥й. ’удожник≥в стали ц≥кавити душевн≥ пориви людей, њх стан у траг≥чн≥ моменти (наприклад, скульптурна група ЂЋаокоонї). «'¤вл¤ютьс¤ скульптурн≥ портрети, ¤к≥ передають ≥ндив≥дуальн≥ риси. яскравою була творч≥сть Ћ≥с≥ппа (до нас д≥йшов скульптурний портрет ќлександра ћакедонського). ”сп≥хи науки розширили техн≥чн≥ можливост≥ мистецтва. ќдне з Ђсеми чудесї св≥ту Ч –одоський колос, що ¤вл¤в собою бронзову статую бога сонц¤ √ел≥оса (висота колоса була близько 35 м).

∆ивописн≥ твори (фрески, картини) не збереглис¤, але судити про њх р≥вень даЇ можлив≥сть чудовий вазовий живопис. « удосконаленн¤м керам≥чноњ технолог≥њ зростав ≥ художн≥й р≥вень: дл¤ архањки характерний так званий чорноф≥гурний стиль зображенн¤ (малювалис¤ темн≥ ф≥гури на св≥тлому фон≥), у класичну епоху з'¤вивс¤ червоноф≥гурний стиль, ¤кий зробив зображенн¤ б≥льш реал≥стичними.

« пол≥тичною ≥ воЇнною поразкою √рец≥њ та елл≥н≥стичних держав в≥д –имськоњ держави антична культурна традиц≥¤ не перервалас¤, почавс¤ њњ новий етап.

≤стор≥¤ та рел≥г≥¤ ƒавнього –иму.

ƒавн≥й –им прийн¤то вважати дещо вторинним по в≥дношенню до культури ƒавньоњ √рец≥њ. ¬важаЇтьс¤, що культура —тародавнього –иму Ч другий етап античноњ культури. ¬плив культури —тародавньоњ √рец≥њ на –им не п≥дл¤гаЇ сумн≥ву. ƒавньогрецький ≥сторик, автор фундаментальноњ 40-томноњ Ђ«агальноњ ≥стор≥њї ѕол≥б≥й, ¤кий прожив у –им≥ 16 рок≥в, п≥дкреслив одну з особливостей давньоримськоњ культури: Ђ–имл¤ни, ви¤вл¤Їтьс¤, можуть краще за вс¤кий ≥нший народ зм≥нити своњ звички ≥ запозичити кориснеї. јле в той же час римська культура не коп≥ювала грецьку, вона розвивала, поглиблювала дос¤гнуте, а також привносила власн≥ нац≥ональн≥ риси Ч практицизм, дисципл≥нован≥сть, дотриманн¤ сувороњ системи. Ќайб≥льш≥ завойовники старовини Ч римл¤ни, п≥дкор¤ючи р≥зн≥ народи, вбирали њх культурн≥ дос¤гненн¤, але при цьому збер≥гали й своњ Ђдомашн≥ї звичањ. ƒинам≥зм римськоњ культури Ч така ж ≥стотна њњ особлив≥сть, ¤к ≥ традиц≥онал≥зм. ¬заЇмод≥¤ цих двох начал обумовила ≥ њњ життЇздатн≥сть, ≥ величезну роль дл¤ подальшоњ культурноњ ≥стор≥њ ™вропи, особливо «ах≥дноњ.

—аме пер≥оди в розвитку давньоримськоњ культури дуже ч≥тко в≥дпов≥дають трьом основним етапам у пол≥тичн≥й ≥стор≥њ: царському, пер≥оду республ≥ки ≥ пер≥оду ≥мпер≥њ.

“радиц≥йно починають в≥дл≥к ≥стор≥њ —тародавнього –иму з VIII стол≥тт¤ до н. е., в≥д легендарноњ дати заснуванн¤ –иму –омулом ≥ –емом в 753 р. до н. е. ƒо VI ст. до н. е. –им ¤вл¤в собою пол≥с на чол≥ з цар¤ми. ¬еликий культурний вплив справл¤ли на римл¤н сус≥дн≥ народи, особливо загадков≥ етруски (не¤сне походженн¤ цього народу, бо залишаЇтьс¤ незрозум≥лою його писемн≥сть). ” них римл¤ни запозичили б≥льш≥сть л≥тер свого алфав≥ту, прийоми буд≥вництва, де¤к≥ обр¤ди (наприклад, глад≥аторськ≥ боњ). —имвол –иму Ч бронзова стату¤ вовчиц≥ Ч виконана етруським майстром. ≈труською була останн¤ з царських династ≥й.

ѕ≥сл¤ вигнанн¤ цар¤ влада переходить до народних збор≥в, ¤к≥ обирали сенат ≥ двох консул≥в. ” пер≥од республ≥ки (VIЧI ст. до н. е.) –им п≥дкорив всю ≤тал≥ю, перем≥г  арфаген ≥ завоював √рец≥ю. √реки стають вчител¤ми своњх завойовник≥в, грецький вплив на римську культуру дом≥нуЇ: вивчаЇтьс¤ грецька ф≥лософ≥¤, л≥тература, знанн¤ грецькоњ мови стаЇ обов'¤зковим дл¤ осв≥ченоњ людини, коп≥юютьс¤ грецьк≥ скульптури.

¬нутр≥шн¤ криза республ≥канського ладу, перетворенн¤ арм≥њ на профес≥йну, зм≥на рол≥ воЇначальник≥в спричин¤ють громад¤нськ≥ в≥йни. √ай ёл≥й ÷езар проголосив себе ≥мператором. ѕ≥сл¤ вбивства ÷езар¤ ≥ запеклоњ боротьби до влади прийшов його плем≥нник ќктав≥ан јвгуст. …ого правл≥нн¤ починаЇ пер≥од ≥мпер≥њ (I ст. до н. е. Ч V ст. н.е). Ќакопичений культурний потенц≥ал, пол≥тична стаб≥льн≥сть, величезн≥ матер≥альн≥ багатства обумовлюють п≥днесенн¤ римськоњ культури. «авойован≥ сх≥дн≥ народи також робл¤ть св≥й внесок до культури –иму, особливо њх вплив в≥дчуваЇтьс¤ в рел≥г≥йн≥й сфер≥. –им довго не знаЇ воЇнних невдач, але внутр≥шн≥ протир≥чч¤ ослабл¤ють його, в к≥нц≥ IV ст. н. е. в≥дбуваЇтьс¤ под≥л –имськоњ ≥мпер≥њ на «ах≥дну ≥ —х≥дну. ” 476 р. –им був зруйнований варварами, ≥ цю под≥ю вважають к≥нцем ≥стор≥њ —тародавнього –иму та стародавньоњ ≥стор≥њ взагал≥.

–ел≥г≥¤ римл¤н найдавн≥шого часу базувалас¤ головним чином на у¤вленн≥ про внутр≥шн≥ сили, властив≥ окремим предметам ≥ люд¤м, на в≥р≥ в дух≥в Ч охоронц≥в ≥ заступник≥в м≥сць, д≥й, стан≥в. ƒо них належали ген≥њ (добр≥ духи, що охорон¤ли людину прот¤гом њњ житт¤), пенати (охоронц≥ ≥ заступники р≥дноњ осел≥, а пот≥м Ч усього римського народу, зв≥дси бере св≥й початок в≥домий висл≥в Ч Ђповернутис¤ до р≥дних пенат≥вї, тобто повернутис¤ на батьк≥вщину, додому). ¬≥рили ≥ в божества г≥р, джерел, л≥с≥в. ÷≥ духи ≥ божества були спочатку безособов≥ ≥ безстатев≥, нер≥дко ≥менувалис¤ ≥ в чолов≥чому, ≥ в ж≥ночому род≥ (янус ≥ яна, ‘авн ≥ ‘авна). ÷им божествам приносилис¤ жертви, њм присв¤чувалис¤ рел≥г≥йн≥ церемон≥њ. ¬еличезне значенн¤ прид≥л¤лос¤ р≥зного роду ворож≥нн¤м (за летом птах≥в, за нутрощами тварин тощо).

ѕ≥д впливом ≥тал≥йських племен з'¤вилис¤ бог —атурн, верховний бог ёп≥тер, ёнона ≥ ћ≥нерва. ” плебењв (нижча верства громад¤н) була сво¤ тр≥йц¤ божеств: ÷ерера (богин¤ злак≥в), Ћ≥бер (бог виноградар≥в) ≥ Ћ≥бера. «агально≥тал≥йськими богами стали ћарс (бог в≥йни), ƒ≥ана (богин¤ ћ≥с¤ц¤), ‘ортуна (богин¤ щаст¤, усп≥ху), ¬енера (богин¤ весни ≥ сад≥в, пот≥м Ч коханн¤ ≥ краси). ƒе¤к≥ боги шанувалис¤ головним чином людьми одного стану або профес≥њ (крамар≥ шанували ћеркур≥¤, рем≥сники Ч ћ≥нерву). ” римл¤н не склалас¤ власна розвинена м≥фолог≥¤. « посиленн¤м грецького впливу в≥дбулос¤ певне зближенн¤ римських бог≥в з грецькими ≥ запозиченн¤ грецькоњ м≥фолог≥њ («евс Ч ёп≥тер, √ера Ч ёнона, јф≥на Ч ћ≥нерва, јсклеп≥й Ч ≈скулап тощо). ѕроникали в –им ≥ сх≥дн≥ культи Ч ≤сиди, ќс≥р≥са,  ≥бели, вмираючого ≥ воскресаючого бога ћ≥три.

’арактерною рисою св≥тогл¤ду давн≥х римл¤н була м≥фолог≥зац≥¤ своЇњ ≥стор≥њ. якщо про бог≥в практично не було сюжетних розпов≥дей, то про заснуванн¤ –иму розпов≥дав м≥ф про брат≥в –омула ≥ –ема, ¤к≥ спершу чудом залишилис¤ живими п≥сл¤ змови проти њх батька ≥ пот≥м були вигодуван≥ вовчицею. ѕочинаючи з найдавн≥ших час≥в передавалис¤ розпов≥д≥ про в≥йськову доблесть ≥ патр≥отизм римл¤н. ќдна з них Ч про √а¤ ћуц≥¤, прозваного —цеволою (Ћ≥вшею). ѕ≥д час облоги –иму етрусками в≥н пробравс¤ у ворожий таб≥р ≥ спробував убити цар¤, але був схоплений. ўоб показати ворогов≥ ст≥йк≥сть духу римл¤н, √ай ћуц≥й сам поклав праву руку на вогонь св≥тильника ≥ спалив њњ, не вимовивши н≥ звуку. ѕриголомшен≥ етруски в≥дпустили ћуц≥¤ ≥ зн¤ли облогу. ѕ≥зн≥ше на честь воЇнних перемог –иму влаштовували гранд≥озн≥ тр≥умфи, а полководц≥ ставали об'Їктом культу. –имський народ вважав себе обраним, а свою державу Ч одн≥Їю з найвищих ц≥нностей. Ќа етап≥ ≥мпер≥њ сформувавс¤ культ ≥мператора ¤к живого бога.

јрх≥тектурн≥ здобутки ƒавнього –иму.

јрх≥тектурна думка ƒавнього –иму вже мала ч≥тко виражен≥ ≥нженерн≥ контури, що забезпечили тривале збереженн¤ буд≥вель. … по сьогодн≥ актуальне присл≥вТ¤ Ђ¬с≥ дороги ведуть до –имуї, що в≥дтворювало свого часу ≥нфраструктурну велич –имськоњ ≥мпер≥њ.

ƒл¤ практичних римл¤н мистецтво було одним ≥з засоб≥в розумноњ орган≥зац≥њ житт¤, зв≥дси Ч пров≥дне м≥сце арх≥тектури. ¬ арх≥тектур≥ римл¤ни об'Їднали етруську ≥ грецьку традиц≥њ, сх≥дн≥ елементи. –имл¤ни ур≥зноман≥тнили буд≥вельн≥ матер≥али: використали дуже м≥цний з'Їднувальний вапн¤ковий розчин, винайшли бетон. –имськ≥ арх≥тектори ≥ буд≥вельники досконало освоњли ≥ дуже широко використали арочну конструкц≥ю, њњ розвитком стали склеп≥нн¤ ≥ купол.

÷ентрами пол≥тичного ≥ культурного житт¤ в м≥стах були форуми (буквальне значенн¤ Ч ринкова площа). “ут на ранн≥х етапах проводилис¤ народн≥ збори, зводилис¤ головн≥ храми та ≥нш≥ громадськ≥ споруди (б≥льш≥сть з них ¤вл¤ли собою базил≥ки Ч пр¤мокутн≥ в план≥, розпод≥лен≥ поперечними ст≥нами на дек≥лька зал≥в, у переклад≥ Ч Ђцарський будинокї). ¬с≥х перевершував уже в республ≥канську епоху, звичайно ж, римський форум. ёл≥й ÷езар поклав початок традиц≥њ буд≥вництва форум≥в кожним новим ≥мператором (форум јвгуста, форум “ра¤на). „астиною форум≥в були мемор≥альн≥ споруди, ¤к≥ прославл¤ли перемоги римськоњ зброњ, видатних полководц≥в, а пот≥м ≥мператор≥в: тр≥умфальн≥ арки ≥ колони (найб≥льш знаменита Ч колона “ра¤на).

як ≥ ран≥ше важливим було культове буд≥вництво. Ќа в≥дм≥ну в≥д грек≥в, римл¤ни вм≥щували колонаду найчаст≥ше т≥льки перед фронтальною стороною храму. „асто будували кругл≥ в план≥ храми Ч ротонди (в≥д латинського Ч кругла). ¬они розробили своњ вар≥анти дор≥йського, ≥он≥йського ≥ кор≥нфського ордер≥в, причому в њх використанн≥ не було такоњ суворост≥, ¤к у грек≥в. ѕо м≥р≥ зростанн¤ могутност≥ –иму храми, спочатку досить скромн≥, ставали все багатшими ≥ прекрасн≥шими.

—вого найвищого вт≥ленн¤ арх≥тектурна й ≥нженерна думка —тародавнього –иму д≥стала в ѕантеон≥ Ч храм≥ вс≥х бог≥в, побудованому у II ст. н. е., ймов≥рно, јполлодором ƒамаським. ’рам ¤вл¤Ї собою ротонду, вх≥д в ¤ку прикрашений портиком.  упол цього храму, в≥длитий з бетону, в д≥аметр≥ перевищуЇ 40 м (за розм≥рами в≥н залишавс¤ в ™вроп≥ неперевершеним до XIX ст.) Ћюди старовини сприймали купол ¤к символ неба Ч вт≥ленн¤ верховного бога ёп≥тера. ” зв'¤зку з цим особливу роль в≥д≥гравав Їдиний отв≥р, розм≥щений у вищ≥й точц≥ купола. —товп св≥тла, ¤кий проникав через нього, ставав центром композиц≥њ. ѕериметр храму ≥ його висота практично однаков≥, так≥ пропорц≥њ Ђзб≥льшуютьї прим≥щенн¤. ” н≥шах навкруг залу у давнину сто¤ли статуњ бог≥в. ƒуже багатими Ї внутр≥шнЇ оздобленн¤ р≥зними сортами мармуру, ¤ке повн≥стю збереглос¤ до наших дн≥в. ”перше в св≥тов≥й арх≥тектур≥ в цьому храм≥ головна роль в≥дведена не зовн≥шньому вигл¤ду, а створенню особливоњ внутр≥шньоњ атмосфери.

” —тародавньому –им≥ створюЇтьс¤ р¤д абсолютно нових тип≥в споруд. ÷е передус≥м амф≥театри. Ќайб≥льший Ч амф≥театр ‘лав≥њв або  ол≥зей (I ст. н. е.). ћ≥сц¤ дл¤ 50 тис¤ч гл¤дач≥в спиралис¤ на конструкц≥ю, фасад ¤коњ маЇ вигл¤д три¤русноњ аркади. јрена у форм≥ ел≥пса була забезпечена складною системою п≥дземних техн≥чних прим≥щень. ¬ажливою частиною римського способу житт¤ були терми, ¤к≥ служили не т≥льки лазн¤ми, але ≥ культурними центрами, м≥сц¤ми зустр≥чей, в≥дпочинку. ¬ епоху ≥мпер≥њ терми стали величезними спорудами з внутр≥шн≥м оздобленн¤м, ¤к≥ не поступалис¤ палацам.  р≥м прим≥щень з холодними ≥ гар¤чими басейнами, вони включали зали дл¤ в≥дпочинку, дл¤ ф≥зичних вправ, а ≥нод≥ й б≥бл≥отеки. ” б≥дних м≥ських районах уперше з'¤вл¤ютьс¤ багатоповерхов≥ житлов≥ будинки Ч ≥нсули.