НА ГОЛОВНУ

Вступ. Основні поняття

Культура – це сукупність всіх матеріальних та духовних цінностей (найбільш часто уживане в Україні визначення культури), створених людством протягом свого існування. За своєю природою культура – явище багатогранне та проблемне. Кожний вбачає в ній щось своє, прокладає незриму межу між культурним чи некультурним, допустимим і недопустимим. Перефразовуючи відомий вислів «ми всі розуміємо що таке час, поки не замислюємося ЩО ЦЕ ТАКЕ», те саме можна сказати про культуру. Відомо, що будь-яка людина містить в собі своє поняття культури. І це не просто теоретично віддалена категорія - це наповнення повсякденного життя та розуміння пріоритетів.

Доволі цікавими є роздуми, що намагаються зясувати спільне й відмінне між культурою та цивілізацією. І хоча на ужитковому рівні понятть «культурний» та «цивілізований» тотожні, в сучасному розумінні цивілізація має більш вузьке значення.

Саме слово “культура” (colere, "населяти", "вирощувати", "сприяти", "успадковувати") має латинське коріння. Вважається, що вперше воно використане в праці Марка Порція Катона “De agri cultura” (ІІІ ст. до н.е.). Та Катон не піднімався у свої роздумах вище аграрно-соціального тулмаченння культури. Бліьш повно це слово почав використовувати римський оратор Ціцерон. Але сьогоднішнього значення поняття «культура» набуло лише з ХVІІІ століття н.е.

Культура вимагає ретельного вивчення. Проте, перед грунтовним опановуванням предметом необхідно зясувати підходи, що будуть використовуватися. Можливо умовно виділити два підходи – суспільно-політичний та антропологічний. За суспільно-політичним до культури відносяться лише ті явища, що здійснили суттєвий вплив на розвиток суспільства. За антропологічним підходом до культури відносяться АБСОЛЮТНО ВСІ явища культурного процесу. Звичайно, антропологічний підхід більш широкий та демократичний, але він не дозволяє здійснити наукове узагальнення культурних процесів. На відмінну від нього, суспільно-політичний підхід більш вибірковий, але ми сьогодні вивчаємо саме відібране за цим принципом. Решта культурних надбань не «пройшли випробування часом».

Культура має чимало функцій. Наведемо лише деякі з них:

Культура умовно поділяється на матеріальну та духовну. Матеріальна культура тісно повязана з духовною, вони перебувають у єдності. Так книжка поєднує в собі ознаки матеріальної та духовної культур – зміст духовний, а типографське/рукописне виконання – відповідно матеріальне.

Світова культура складається з найкращих витворів національних культур. Наприклад, Моцарт, Бах, Шекспір сприймаються не як представники своїх національних культур, а як найкращі представники людства вцілому. Вважаєтья, що вони вийшли силою свого обдарування за межі національних культур, зробили те, що лишається актуаьним поза тереторіальними й часовими рамками.

Хоча світова кльтура й сприймається як позитивне явище, але вона почасти руйнує національні культури. Це спричинено неспроможністю національних культур конкурувати з світовими аналогами. Позитивним у світовій культурі є покращення загального культурного рівня та відпадання необхідності «наново вигадувати велосипед» для національних культур.

Основою національної культури є мова. Найкраще національна культура розвивається в межах національної держави. Наприклад, українська культура в межах СРСР значно утискалася. Проте,існують народи, що мають власну культуру й не мають держави (наприклад, цигани, тривалий час євреї). Є й держави, де поняття національної доволі умовно – класичним прикладом є культура США.

Культуру прийнято ділити на масову та елітарну. Цей розподіл є доволі умовний – як правило сьогодні існує гібридне уявлення, що поєднує питомі ознаки масового й елітарного. При цьому основні притаиманні риси ми спробуємо коротко розглянути.

Елітарна культура потребує для розуміння високого інтелектуального та естетичного рівня. Щоб знатися на елітарній культурі, людина повинна вповні опанувати багатовіковий контекст. Окрім духовних зусиль, елітарна культура часто вимагає значних матеріальних статків – йдеться про штучні й коштовні витвори, що доступні небагатьом. Елітарна культура визначає найбільш розвинутий зріз суспільства, т.зв. культурну еліту.

Прикро, але в останній час в Україні визначенння «еліти» часто застосовується до таких людей і явищ, які просто дескредетують його значення. Часте вживання поняття «еліти» призвело й до його певної девальвації, подіьна ситуація спостерігається й в шоу-бізнесі зі словом «зірка». Але певні надбання елітарної культури доступні сьогодні багатьом – наприклад, класична музика. При доступності й багатогранності, вона не користується гідним попитом.

Масова культура сповідує простоту та доступність. Це становить її переваги та недоліки – хоча вона охоплює значний кількісний показник населення, якість її часто залишає бажати кращого. Масова культура діє за економічним принципом – попит породжує пропозицію. Якщо в суспільстві є попит на насильство та розбещенність, то масова культура «вдовольняє» його за допомогою бойовиків та еротичних стрічок.

В музиці масова культура реперезентована «популярною музикою», шлягерами. Саме ці пісні доволі точно розкривають природу масовості – поверховість та швидкоплинність. Одночасно ці пісні відповідають потребам суспільства в концентрації примітивних емоцій, релаксації та просто «вбиванні часу».